Блог адресований всім тим, хто цікавиться розвитком регіональної історії. В ньому висвітлюються матеріали районних історико - краєзнавчих конференцій та фрагменти кращих учнівських досліджень.

субота, 28 червня 2014 р.

Історія Смолінської ЗШ № 1 І-ІІІ ст..


Сурженко Маргарита, Єрко Олександр, Ломенко Владислава
учні 9-А класу
Єрко Катерина Олександрівна
науковий керівник, вчитель історії

Ти мене відкритими дверима
Запросила в храм добра і знань,
Сільська школа, лагідна і мила,
Моя радість і моя печаль.
Стала ти для мене, мов колиска,
Строга, чемна, радісна й шумна.
В тобі завжди дихає дитинство,
Кожен вчитель - син твій і дочка.
Внуки – учні, соняха зернятка
Прибіжать за парти в ранній час.
В твоїх вікнах зайчики-сніжинки
Ніжним світом знов зігріють нас.

Перегорнемо сторінки великої книги історії школи.
1914 рік.
Йшла перша світова війна. Розруха, холод, голод. Не зважаючи на це, в нашій місцевості в цей час будувалися земські школи в ряді сіл. В цей рік закінчилося будівництво Березівської школи.
Із розповідей старожилів, які зібрала Ухань Лідія Василівна - вчитель, школа будувалась із місцевого матеріалу. Пісок, глину брали неподалік від школи, де був пустир. Цеглу виробляли за особливим рецептом, а щоб вона була міцнішою, в розчин додавали білок яйця. На будівництво було залучено місцеве населення та фахівці.
Земська школа відкрила двері для всіх дітей села Березівка і навколишніх сіл.
На жаль, хто був першим директором школи невідомо.
Після перемоги Жовтневої революції школа стала радянською.
З кожним роком школа поповнювалась новими учнями, збільшувався і педагогічний колектив.

1941 рік.
Початок Великої Вітчизняної війни. Паралізовано всі ланки господарства, в тому числі і освіта.
Багато їх, вчителів у шинелі солдата, йшло по важких дорогах війни, скільки не повернулось, а ті, що повернулись, знову ввійшли в школу і класи, дарували своїм вихованцям світло знань.
Протягом 1941-1944 рр. фашисти займали школу під стайню для коней. Щеміло серце педагогів, батьків, дітей. Але всі вірили в перемогу і вона прийшла в село в березні 1944 року. І хоч війна тривала, та навчальний 1944-45 рік почався.
Шкільне приміщення було зруйноване, парти, столи спалені, тому навчання дітей проводилось у тимчасовому приміщенні.
1944 рік. Школу очолив Мартиненко Іван Маркович, який разом з педагогічним колективом почав ремонт зруйнованого приміщення школи. Допомагали також батьки і діти. Дошки для парт виміняли на яблука з шкільного саду в Черкаській області, скло військовим керівником було доставлено з Дагестану. Школа була відремонтована за кілька тижнів.
Дякуючи високому професіоналізму, інтелігентності, тому що це був учитель від Бога, Іван Маркович створив працелюбний творчий колектив.
1994 рік. Школа в цей час мала 3 га землі під ліском та фруктовим садом та 5 га землі під сільськогосподарськими рослинами для шкільної їдальні. Збільшувалась кількість учнів, педагогічний колектив поповнювався молодими вчителями.
Василь Володимирович Бєлінський недовгий час був директором, а точніше виконував тимчасово обов'язки директора, але ця людина працювала в Березівській школі 33 роки. Він був учителем російської мови та літератури, історії. Довгий час займав посаду завуча школи. Разом зі своєю дружиною Валентиною Євдокимівною, яка теж прийшла в школу в 1949 році, працювали тут до виходу на пенсію, несли дітям світло знань і радощі.
1964-1967 роки. Школу очолював Цибульський Олександр Сергійович. Людина спокійна, врівноважена, добра й творча.
1967 рік. Посаду директора займає на вигляд тендітна, але сильної волі жінка, вимоглива до себе та інших, енергійна, інтелігентна - Боброва Раїса Дмитрівна.
Одна з випускниць у своєму творі написала: “Її можна назвати матір'ю, і це, напевно, найвища оцінка для педагога”.
Раїса Дмитрівна мала талант, помножений на працю і любов до життя і дітей.
Вона правильно організовувала свою роботу, вміла допомогти кожному учневі відчути себе здібним, цікавим для вчителів і своїх товаришів, вміла не виділяти надмірною увагою обдарованих і не принижувати маролізаторством слабких. На уроках і на педраді вона як досвідчений диригент керувала класом чи педколективом, давала кожному можливість зіграти свою партію” без фальші, талановито. Велика увага приділялась у школі не лише навчальному процесу.
Учні із задоволенням брали участь в організації тематичних вечорів та заходів по відновленню народних традицій та обрядів. Неодноразово на районних оглядах художньої самодіяльності колектив учителів та учнів займав призові місця.
В школі працювала їдальня. Кошти на харчування заробляли учні, організувавшись у виробничі бригади, які працювали влітку в колгоспі імені Ватутіна. Доводилося і буряк сапати, і картоплю вибирати. Нелегка праця не лякала учнів, бо винагородою завжди була організована адміністрацією школи та керівництвом колгоспу екскурсія до визначних міст: Києва, Москви, Ленінграду.
Таємничі операції “Білі ночі” допомагали виховувати у комсомольців та піонерів школи милосердне, шанобливе ставлення до ветеранів Великої Вітчизняної війни, ветеранів праці, взагалі людей похилого віку. Постійно діючі тимурівські загони надавали трудову допомогу перерахованим верствам населення, отримуючи самі задоволення від своїх нічних рейдів і дивуючи та радуючи жителів села.
Школа для дітей і вчителів була другою домівкою, тому кожен старався зробити її кращою. Виплеканий руками вчителів та учнів сад, вирощені на клумбах квіти навколо школи, сприяли вихованню справжніх громадян .


Немає коментарів:

Дописати коментар