Генерал від кавалерії Олександр Васильович Самсонов (1859 – 1914)

          

                      Члени історико –

                                                      краєзнавчого гуртка

                                Керівник  вчитель історії

                                                  Кушнір Віта Валентинівна

                                             Вступ.

Історія – це пам’ять народу, життя видатних людей, це загадки й таємниці, це мистецтво й література… Без історії не обходиться жоден політик, жодна родина, жодна країна. Успіхи історичної науки дали змогу розширити наші знання про минуле людства, повернути із забуття цілі цивілізації. Згадаймо хоча б археологічні відкриття Едварда Еванса і Генріха Шлімана, які ознайомили людей ХХ ст. з крито-мікенською культурою. Поряд з їхніми іменами на скрижалях людської пам’яті навічно вписані золотими літерами прізвища таких видатних людей ХХ ст., як Альберт Ейнштейн, Норберт Вінер, Володимир Іванович Вернадський, та багато інших. І це також є свідченням того, що ХХ ст. зробило величезний внесок у загальнолюдські досягнення, зокрема в розвиток науки і техніки. Але ХХ ст. багате не тільки на досягнення й тріумфи. Саме у цьому столітті майже буденним явищем стала загибель мільйонів і мільйонів людей. Якщо за попередні сто років від війн загинуло 6 млн., то лише у першій половині ХХ ст. світові війни відібрали життя у 56 млн. чоловік, не кажучи вже про десятки мільйонів тих, хто був скалічений і на все життя залишився інвалідом. Лише в концтаборах під час останньої світової війни було замордовано 11 млн. чоловік. А скільки людей, які перенесли на собі тягар війни, передчасно померли, або втратили здоров’я.

   По різному  складаються людські долі. Одні – короткі, але яскраві, як спалах падаючої зорі. Інші сірі і буденні, довговічні, окрилені працею, надійні. Це долі тих, чиї серця горять любов’ю до людей, чия праця робить навколишній світ чарівним і сповненим високого сенсу. У всі часи існували люди, які були «героями свого часу». Герої – це ті люди, які «породили» певні соціальні події (війни, революції, національно – визвольні рухи), або певні види людської діяльності. Така людина, яку можна назвати героєм похована у родинному склепі Самсонових, що знаходиться поблизу Якимівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Це генерал – майор Олександр Васильович Самсонов, що народився в родині Василя Васильовича та Надії Єгорівни Самсонових, які були землевласниками в Якимівській волості Єлисаветградського повіту.

     Ми, члени історико-краєзнавчого гуртка Якимівської загальноосвітньої школи

 І-ІІІ ступенів для своєї пошукової роботи обрали тему «Генерал від кавалерії Олександр Васильович Самсонов (1859 – 1914)». Актуальність даної тематики в тому що ця людина наш земляк, він перепохований у родинному склепі Самсонових, який знаходиться неподалік від нашого навчального закладу.

«Старовинні храми нашого краю».

Роботу виконала Босько Анна, вихованка науково - дослідницького учнівського об'єднання «Історичне та географічне краєзнавство» Маловисківського будинку дитячої та юнацької творчості, учениця 11-Б класу Маловисківської ЗШ №3.

Педагогічний керівник Шарко Оксана Анатоліївна, керівник науково-дослідницького об'єднання «Історичне та географічне краєзнавство» МРБДЮТ

ВСТУП

      Новизна моєї теми полягає в тому, що в наслідок глибоких досліджень, вперше було встановлено найдавніші духовні осередки Маловисківського району, які вже існують протягом декількох століть. Матеріал був отриманий шляхом опитувань мешканців і священослужителів сіл району, та систематизовано відповідно до отриманої інформації. Під час даного досліду вдалося знайти чимало оригінальних документів, які свідчать про заснування церкви або проведення в ній релігійних свят.

      Храми, найкрасивіші споруди, які оточують людину та збагачують її духовну свідомість, що особливо актуально в сучасних умовах розвитку суспільства. Завжди основним елементом джерел існування людства була духовність, віра, релігія.  Я ще раз звертаюсь до православних цінностей, які є загальнолюдськими. Минулого року ми святкували 1025-річча хрещення Київської Русі, звичайно, адже ці подія увійшла і змінила історію нашої країни. Ще з покон-віків церкви несли в народ не тільки віру, а й освіту. При церквах діяли школи. Саме так з’явилась перша писемність на Русі, адже виникла необхідність для написання книг, по яким велось Богослужіння. Будівництво культової будівлі завжди вимагало від людини глибоких знань і таланту в питаннях символіки, канонів, влаштуванні та можливостях об'ємного рішення храму. В останні роки в Україні з'явилося багато нових православних храмів. Це пов’язано з процесами відродження духовності та потребами суспільства в нових храмах. Більшість із них повторюють старі зразки, стилі та особливості, що говорить про традиції і культурні особливості нашого народу, які в корінилися в нашу ментальність.

      Отож, тема є актуальною в наш час, бо в нашій країні, та й власне у моєму місті та районі з’явилось багато сект і способів поклоніння Богові. Часом розбіжності між релігіями виникають саме через культові предмети: одні їх шанують, інші забороняють. Але потрібно пам’ятати й шанувати православну релігію, щоб вберегти її від вагомого впливу баптистів, свідків Ієгових і подібних громад.

Дворянські родини на території краю

 

                                                Роботу виконав :

                                               Корнієнко Олександр Сергійович

                                               Учень науково – дослідницького об`єднання

                                              «Історичне та географічне краєзнавство»          

                                               Маловисківського РБДЮТ

                                               Педагогічний керівник :

                                               Шарко Оксана Анатоліївна

                                              Керівник  науково – дослідницького  об`єднання

                                              «Історичне та географічне краєзнавство»

                                              Маловисківського РБДЮТ

                                                 

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку історії і суспільства значно посилився інтерес до такої маловивченої теми, як історія дворянських родин краю. В даному дослідженні я звернув увагу на ті дворянські родини що залишили вагомий слід в Історії : Кудашеві , Ерделі . У силу специфіки самого предмета історії жодне дослідження не може обійтися без вивчення відомих осіб, аналізу їх діяльності та оцінки їх результатів . Постаті, що вже потрапили на сторінки історичних досліджень були, як правило, керівниками народних повстань, революціонерами . Ці образи протиставляли  жорстоким  експлуататорам, до яких і відносили дворянство. Про діяльність яких мало хто писав протягом 20 ст.  якщо  вони не були учасниками класової боротьби . Кудашеві та Ерделі не були винятком. Сьогодні для того, щоб дати оцінку діяльності місцевого дворянства необхідно простежити життєвий шлях представників дворянських родин  та їхній вклад в історію. Багато  хто з представників дворянства були  військовими і займали високі державні посади .В ті часи дворянство було елітою суспільства і основою  монархії  Російської імперії. Через складну історію становлення Російської імперії і приєднання  різних за релігією та національністю земель в тому числі і України (яка довгий час була незалежною державою  але через збіг різних обставин стала частиною імперії)  національний склад дворянства був різний. Багато дворян  із захоплених територій присягали на вірність Російській імперії, щоб зберегти своє становище в суспільстві. Вони отримували землі по всій території імперії та швидко розбудовували господарство для збільшення доходу від земель. Вони мали широкі права і розпоряджалися місцевим населенням по своїй волі . Народні перекази та свідчення різних історичних та літературних джерел зберегли згадки про жорстоких панів, які думали лише про свої потреби і нещадно експлуатували селян та кріпаків. Але не можна  з точністю сказати, що всі дворяни тих часів саме такі . Відомо, що багато дворян  були меценатами і віддавали частину своїх статків на потреби церков і громади . До таких дворян належали і представники родин Кудашевих та Ерделі . Місцеве дворянство активно розбудовувало господарство та сприяло культурному розвитку регіону . Жертвувало гроші на будівництво храмів та церков у яких часто будували  родинні склепи . Дворяни  переймалися освітою населення і виділяли гроші на будівництво шкіл при церквах тощо . Практично всі дворянські родини мали свої родові маєтки які вирізнялися красою і були нічим не гірші закордонних зразків.  Але до нашого часу збереглися далеко не всі пам`ятки тих часів. Багато церков було знесено або реконструйовано в господарські приміщення , склепи були розграбовані . Така ж доля  спіткала і  маєтки,  які були розграбовані в першу чергу . Протягом  20 ст.  Україна пережила багато воєн та революцій і до нашого часу майже не збереглося багатьох  пам`яток,  які були пов`язані з життям та діяльністю дворян на території нашого краю у 18–19 ст.   

Історія Маловисківського районного будинку дитячої та юнацької творчості

Нєдіна Світлана, Будулатій Владислав 

учні науково - дослідницького об"єднання

 "Історичне та географічне краєзнавство"

Історія Маловисківського будинку дитячої та юнацької творчості розпочалася у грудні 1953 року з відкриттям на базі восьмирічної школи №2 Будинку піонерів.

В січні 1954 року було відкрито гуртки: фотолюбителів, шаховий, керівник гуртка Сорока Василь Костянтинович; драматичний, танцювальний – керівник гуртка Кошова Марія Михайлівна; авіамодельний, пізніше гурток «Різьба по дереву» - керівник гуртка Кудря Іван Юхимович.

Про роботу Будинку піонерів у 1954 році ми дізнаємося з публікації у газеті «Червоний прапор» першого директора Чернія Валентина Андрійовича ( нині покійного) :

«….Весною нинішнього року в Малій Висці відкрито районний Будинок піонерів. Задовго до закінчення навчального року в школах ми зуміли організувати роботу десяти гуртків: драматичного, художнього читання, юних трактористів, авіамоделістів, фотолюбителів, фізкультурного та ін..

Історія Смолінської ЗШ №2 ІІ-ІІІ ст.

Шумейко Оксана 

учениця Смолінської ЗШ №2 ІІ-ІІІст.

1908 – 1912 роки – період масового відкриття земських шкіл – початкових і двокласних у с.Березівці. Вже в 1914 році закінчилося будівництво школи, із якою відтепер буде тісно пов’язана історія села.

Із розповідей старожилів, які зібрала вчитель Ухань Лідія Василівна, школа будувалась із місцевого матеріалу. Пісок, глину брали неподалік від школи, де був пустир. Цеглу виробляли за особливим рецептом, а щоб вона була міцнішою, в розчин додавали білок яйця. На будівництво школи було залучено місцеве населення та фахівці.

Земська школа відкрила двері для всіх дітей села Березівка і навколишніх сіл. На жаль, хто був першим директором школи невідомо.

Під час окупації, яка тривала у селі 2 роки і 7 місяців, було паралізовано всі ланки господарства, в тому числі і освіту. Багато вчителів у шинелі солдата, йшло по важких дорогах війни, скільки не повернулось, а ті, що повернулись, знову ввійшли в школу і класи, дарували своїм вихованцям світло знань. Протягом 1941 – 44 років фашисти займали школу під стайню для коней. Щеміло серце педагогів, батьків, дітей. Але всі вірили в перемогу і вона прийшла в село в березні 1944 року. І хоч війна тривала, та навчальний 1944 – 45 рік почався. Шкільне приміщення було зруйноване, парти, столи спалені, тому навчання дітей проводилося у тимчасовому приміщені.

Розвиток освіти в селі Паліївка

Ставнійчук Катерина

учениця Паліївської ЗШ І-ІІІ ст.

У 1894 році в селі Паліївці була відкрита церковно-приходська школа, будівля якої розташовувалась на території сучасного парку. За переписом населення 1895 року всього в селі проживало 1153 особи. З них письменних: чоловіків – 20, жінок – 3. Мешканці села дуже турбувалися про те, щоб дати дітям освіту. Про це свідчить такий факт. 8 лютого 1913 року сільська сходка винесла рішення про необхідність побудувати в селі двокласну земську школу. Її було побудовано у 1927 році. Приміщення нової школи знаходилось поблизу церкви. Тепер тут навчалися учні старших класів, а молодші школярі навчалися у приміщенні старої церковно-приходської школи.

Першим директором нової школи був Тюпа Володимир Іванович. Також жителям села запам’ятався вчитель на прізвище Фіркало, який виділявся своєю жорстокістю.

У 1929 році була зруйнована церква, а міцне дерево, з якого була побудована церква, стало будівельним матеріалом для огорожі шкільного подвір’я.

У 1933 році директором школи став Пітецький Андрій Афанасійович. Він займав цю посаду до початку Великої Вітчизняної війни.

В роки окупації в приміщенні школи була пекарня, пізніше, коли фашисти зайняли село, із школи зробили стайню для німецьких рисаків.

Після війни першим директором був Пигида Іван Васильович, завпедом – Мацкул Валентина Семенівна. Вони очолили педагогічний колектив Паліївської семирічки, на долю якого саме і випали найтяжчі роки становлення освіти на селі у повоєнний час. Навчанням і вихованням учнів ( а серед них було багато переростків) займалися такі вчителі: Левіцька Л. Т. , Козіна К. І. , Скляренко О. С. , Путник Н. А. , Єпішко Л. А. , Єпішко Г. В.

Історія освіти в с.Олександрівці

Федорова Аліна

учениця Олександрівської ЗШ І-ІІІ ст.

Історія села починається у ІІ пол. ХVІІІ ст. На жаль, точної дати засування села невідомо. Так, у книзі «Історія міст і сіл УРСР: Кіровоградська область» вказано, що село засновано у 50-х рр. ХVІІІ ст. Історія села мало досліджена, а тим паче історія освіти. Це вперше зроблено в даній роботі. Дослідження бере початок з  часу підготовки до відзначення 30-річчя сучасного приміщення  школи, яке вступило в експлуатацію 1 вересня 1978 року.

Першою школою в Олександрівці була церковно-приходська школа, яка існувала на поч. ХХ ст. Так відомо, що у 1905 р. у родині вчителя переховувався маловисківський революціонер Іван Школа. У цій церкві навчали дітей Закону Божому, церковному співу, церковно­слов'янському читанню, російської мови, арифметиці, чистописанню. Керував навчанням священик. У школі дітей було дуже мало, правила поведінки занадто суворі. З меблів були невеличкі столи та стільчики, дехто писав навколішки або сидячи на підлозі. В багатодітних сім’ях, де не було коштів, діти ходили до школи по черзі, в одному і тому ж кожусі чи валянках. Книжки носили в полотняних сумках власного пошиття, а в кишені обережно тримали чорнильницю.

Такі навчальні заклади проіснували до грудня 1917 року, поки Ухвалою Ради народних комісарів «Про передачу справи виховання і освіти з духовного відомства у ведення народного комісаріату по освіті» були ліквідовані. Але головна причина, що школа перестала існувати – це громадянська війна.

У 1922 р. у селі почала діяти нова школа, яка складалась з 2-х кімнат. Навчання проводили два учителі Мокріцький (на жаль, ім’я і по батькові невідомі) та Бранг Федосія Яківна. Вони викладали такі предмети: українську мову, математику, історію, читання і навіть фізику. У 20-х рр. існував і лікбез для старших людей, яких вчили читати і писати.

Історія Мануйлівського НВК

Чайковська Тетяна, Шевченко Лілія

учениці Мануйліського НВК

Мануйлівський навчально- виховний комплекс ”Загальноосвітня школа І – ІІІ ст. – дошкільний навчальний заклад ” сьогодні - заклад освіти , в якому навчаються діти сіл Мануйлівка, Лутківка, частини с. Паліївка та м. Мала Виска. Він є правонаступником кількох освітніх закладів, які в різні роки діяли на території Мануйлівської сільської ради. Досліджуючи минуле Мануйлівського НВК, неможливо обійти увагою історію Лутківської, Новокостянтинівської шкіл, які в ІІ половині 20 століття припинили існування, але залишили помітний слід в серцях сотень їх вихованців.

Перші достовірні відомості про початки шкільної освіти на території Мануйлівської сільської ради припадають на кінець 19 століття, хоча доступні документи не дають точної відповіді коли саме тут почали працювати сільські школи .

Систему шкільної освіти в другій половині 19 століття в нашому краї, як і в усій Російській імперії, складали заклади різного типу . Основи цієї системи заклала освітня реформа російського імператора Олександра ІІ , здійснена в 60- х роках. У липні 1864 р. згідно з «Положенням про початкові народні училища» запроваджувалася єдина система початкової освіти. Створювати початкові школи дозволялося державним і громадським установам, а також приватним особам. Керівництво і контроль за навчально-виховним процесом покладався на повітові та губернські шкільні ради, до яких входили представники влади, земств і духовенства. До обов'язкових предметів належали граматика, арифметика і Закон Божий. Перетворення у галузі середньої освіти визначалися статутом від 19 листопада 1864 р., згідно з яким в імперії створювалися класичні та реальні чоловічі й жіночі гімназії з платним навчанням. Випускники реальної гімназії могли вступати до вищих технічних навчальних закладів, класичної гімназії - до університетів. Проведена в цьому ж 1864 році земська реформа надала можливість новоутвореним органам місцевого самоврядування  будувати й утримувати земські школи. Територія імперії поділялася на освітні округи.

В нашій сільській місцевості набули поширення саме школи грамоти, які в Росії до 1917 були відомчими або приватними 1- і 2-річними школами початкового навчання. В 1891 вони були передані Синоду на правах церковно-приходських. Церковно – приходські школи були початковими школами при церковних приходах в Росії і перебували у віданні Синоду. Назва шкіл була закріплена в 1884 Правилами для церковно-приходських шкіл, а раніше вони називалися приходським училищами. Термін навчання складав 2 роки (у деяких 4 роки), а з початку 20 століття - 3 роки (у деяких 5 років). Після революційних подій 1917 р. були скасовані.

Історія Маловисківської ЗШ №3 І-ІІІ ст.

 Бакалінська Анна, Холодний Олександр

учні Маловисківської ЗШ №№ І-ІІІ ст.

У 1863 р. Мала Виска стає містечком. Але культура, освіта, медичне обслуговування були розвинені слабо. За переписом 1883 року з 3061 селянина лише 28 уміли читати і писати. Восени 1886 року в місті було відкрито першу початкову (церковно-приходську) школу, яка розміщувалася в будинку на нинішній вулиці Київській біля колишньої друкарні (тоді був будинок волосного управління). Як пише Г.М.Перебийніс у своїй книзі «Школа над Виссю»: «На церемонію відкриття першого в історії нашого міста навчального закладу зібралося сотні маловищан, в тому числі волосне начальство. Першими учнями стали 97 хлопчиків і 13 дівчаток».

У 1909 році відкрито було початкову земську школу. Тривалий час до Великої Вітчизняної війни і по війні тут була початкова школа №1, пізніше (70-80-ті рр.) розміщувався районний будинок піонерів, а нині будівлі не існує. З 1912 року починає працювати земська двокласна школа, у якій діти навчалися п’ять років. За радянської доби тут розміщувалася семирічна, пізніше-восьмирічна, школа №2 ім.І.Я.Франка. У 1980 році вона була приєднана до школи №3, а в приміщенні функціонував міжшкільний навчально-виробничий комбінат. Сьогодні тут працює Маловисківська гімназія.

Отже, перед Жовтневою революцією в Малій Висці було три школи, які давали тільки початкову освіту і навчання в яких велося на російській мові. Але наявність шкіл не вирішувало проблем навчання дітей села.

Мабуть тому у серпні 1919 року в єлисаветградській газеті з’явилась замітка про бажання населення Малої Виски мати вище початкове училище. Справу з організації училища було доручено вчителям Мочульському Олексію Михайловичу та Лішиній Антоніні Михайлівні. Після клопіткої роботи училище було створене в приміщенні земської школи №2. Однак адміністрація цукрового заводу висловила бажання, щоб діти робітників і службовців відвідували паралельні класи на території цукрозаводу. Урочисте відкриття училища і паралельних класів у заводі відбулося 11 жовтня 1919 року. Цей день вважається днем народження Маловисківської школи №3.

Історія Смолінської ЗШ № 1 І-ІІІ ст..

Сурженко Маргарита, Єрко Олександр, Ломенко Владислава

учні 9-А класу

Єрко Катерина Олександрівна

науковий керівник, вчитель історії

Ти мене відкритими дверима

Запросила в храм добра і знань,

Сільська школа, лагідна і мила,

Моя радість і моя печаль.

Стала ти для мене, мов колиска,

Строга, чемна, радісна й шумна.

В тобі завжди дихає дитинство,

Кожен вчитель - син твій і дочка.

Внуки – учні, соняха зернятка

Прибіжать за парти в ранній час.

В твоїх вікнах зайчики-сніжинки

Ніжним світом знов зігріють нас.

Перегорнемо сторінки великої книги історії школи.

1914 рік.

Йшла перша світова війна. Розруха, холод, голод. Не зважаючи на це, в нашій місцевості в цей час будувалися земські школи в ряді сіл. В цей рік закінчилося будівництво Березівської школи.

Із розповідей старожилів, які зібрала Ухань Лідія Василівна - вчитель, школа будувалась із місцевого матеріалу. Пісок, глину брали неподалік від школи, де був пустир. Цеглу виробляли за особливим рецептом, а щоб вона була міцнішою, в розчин додавали білок яйця. На будівництво було залучено місцеве населення та фахівці.

Земська школа відкрила двері для всіх дітей села Березівка і навколишніх сіл.

На жаль, хто був першим директором школи невідомо.

Після перемоги Жовтневої революції школа стала радянською.

З кожним роком школа поповнювалась новими учнями, збільшувався і педагогічний колектив.

Історія освіти с. Злинка

Разіна Юлія

учениця Злинської ЗШ №2 І-ІІІ ст. 

Село с. Злинка засноване на початку XVIII ст. російськими розкольниками. Після відміни кріпацтва населення містечка Злинки (Новоукраїнськ) продовжувало залишатися неосвіченим, бо в селі до 1868 року діяла однокласна (полувійськова) школа кантоністів. Лише у 1869 році в селі було відкрито Зразкове народне училище (Міністерське 2-х класне). Із звіту обласної комісії ми дізнаємося: «На содержание выделяется 885 руб. в год. Личное содействие начальника Херсонской губернии во время посещения Злынки отпущено ещё 250 руб. на отопление. Течь в потолках, крыто железом, двери и полы со щелями. Служебных помещений нет. Священник Никитин, старший учитель Ганов и младший учитель Варовин исполняют обязанности добросовестно. Во втором классе - 23 ученика, а в первом – 25. Ученики 2 класса по Закону Божию прошли священную историю до нагорной проповеди и краткий катихизис. В пройденном материале давали обстоятельные ответы.

Кроме класного преподавания законоучитель занимался с учениками и с об’яснением воскресных и праздничных евангелий… Из книги Паульсона дети заучили несколько образцовых стихотворений. По арифметике знают действия с простыми иименоваными числами, приступили к изучению дроби. Ученики 2-го класса приобрели начальные сведения из отечественной истории и географии. Использовали картины Золотова и географические карты всех частей света. Чистописание преподаётся тщательно: ученики имеют чистые и опрятные тетради, написанные довольно хорошо направленным почерком…Учебными книгами Новоукраинское училище снабжено достаточно ещё в 1868 году».

Завідуючими училищем були Зімонович Антон Васильович, Білий М.І., Чересленко Іван Лукич.

З перших випускників училища мало хто залишався в селі. Недостатня кількість освічених людей у державі давала їм можливість досить пристойно працевлаштуватися у містах: на залізниці, приказчиками в крамницях купців, обліковцями та працівниками контор. Деякі випускники вчилися у вчительській семінарії у місті Новий Буг.

У 1892 році, завдяки наполегливості нового священика Сергія Коцюбинського, біля Рождествобогородицької церкви була відкрита церковно-приходська школа для 40 дівчаток з трирічним терміном навчання.

Історія Великовисківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.

 Жердій Аліна, Сторожук Руслана

  учні Великовисківської ЗШ І-ІІІ ст.

У селі Велика Виска перша початкова двокласна школа почала працювати у 1859 році. Із 790 дітей шкільного віку, які проживали в селі, в ній навчалося лише 78 хлопчиків. Школа була збудована в 1845 році управлінням воєнних поселень.

Після реформи 1861 року селяни Великої Виски стали особисто вільними, але їх економічне становище не покращилось. Селяни продовжували сплачувати велику кількість податків. Основна маса кращих земель залишалась у поміщиків. Крім безземелля, злиденності і безправ'я, селян принижувала темнота, неграмотність, затурканість. В кінці XIX століття в селі було тільки дві школи: початкова, відкрита ще в період воєнних поселень і церковно - приходська, відкрита в 1887р.

В земській школі навчались спочатку тільки хлопчики, дівчаток в школу не приймали. Церковно-приходська школа була однокласною. В 1896 році в ній навчалось 93 хлопчики і 13 дівчат. Школа працювала з жовтня по квітень, в зв'язку з тим, що діти шкільного віку були зайняті на сільськогосподарських роботах. Повний курс цієї школи в 1898 році закінчили тільки 2 хлопчики, інші діти вимушені були залишити навчання серед навчального року. Основним предметом для навчання був закон Божий. Завідуючим школи був священик Лев Недзельський, учителями - диякон Герасим Христафоров та псаломщик Володимир Шокотко. На утримання школи відпускалось 90 карбованців на рік. Навчанням була охоплена десята частина всіх дітей шкільного віку, тому із загального числа жителів 5991 чоловік письменних було 492.

Історія освіти с.Копанки

Ніколаєнко Тетяна, Дяченко Сергій 

учні Копанської ЗШ І-ІІІ ст.

Освіту діти села Копанок і навколишніх сіл здобували при Олено - Костянтинівській церкві (1893р.). Пізніше поруч з цим святим храмом була побудована церковно - приходська школа, яка була відкрита в 1904 році. Кошти на побудову і церкви, і школи дав відставний генерал - лейтенант Оводов Олексій Іванович - який був в опалі царя і відбував тут заслання. Також очолив це будівництво церкви і школи священик Флор Матловський.

В церковно-приходській школі навчалися 30-40 дітей. Викладачами школи були: піп, дяк, писар сільської управи. Спочатку школа була двохкласна, а потім 4-х класна. В школу приймали лише хлопчиків з 9-12 років і лише дітей заможних селян.

Церковно-приходська школа працювала до 1930 року. В 1920 році за рішенням Єлисаветградського земства було побудовано для школи ІІ корпус, а І корпус, який збудовано для земського банку, після революції став використовуватися для школи. В такому вигляді школа проіснувала до 1970 року. Першою вчителькою з освітою (закінчила гімназію) була Ількевич Клавдія Іванівна.

В 1930 році церковно - приходську школу відокремлено від церкви та названо Копанською семирічною школою До школи почали приймати і дівчаток.

З історії Оникіївської ЗШ І-ІІІ ст.

Творча доробка учнівського колективу

Настав час перегорнути сторінки історії і довідатися про те, якою була наша школа раніше. Початкова школа в с. Оникієве функціонувала в 19 ст. проіснувала вона десь до 30-х років 20 ст. Починаючи з 30-х років у селі була семирічна школа. Це було одноповерхове приміщення, яке потопало в цвітінні саду, що ріс навкруги неї.

Та, на жаль, під час війни, коли німецькі війська відступали, першу семирічку зірвали. Розтягли, пограбували, знищили все шкільне майно.

Зруйнована, спалена, болем і слізьми стогнала країна. А над звільненим Оникієвим майорів прапор Перемоги. Почалась відбудова н/г, почала відбудовуватися і школа. Діти потребували навчання. Зліталися до свого розораного гнізда вчителі - ластівки. Директором було призначено Жадановську Антоніну Михайлівну. Приміщення для навчання не було. Від війни чудом вцілів невеличкий будиночок, де мешкали вчителі. Там і обладнали дві кімнати для навчання. Доводилося навчатися в дві зміни. Окрім дітей, які мали 7 років, було багато переростків, котрим війна перекреслила все навчання. Всі діти були залучені до школи. Підручників було дуже мало. Читали по черзі, писали на газетах, на клаптиках цупкого паперу. На дошці писали шматочками білої глини. Чорнило виготовляли з бузини, пера - з гусячого пір'я, в червні 1945 був перший повоєнний випуск - 28 учнів-семикласників. Минав час, змінювалися директори, завучі, з класу в клас переходили учні. І кожен з них писав свою сторінку для прийдешніх поколінь. Слід віддати належне Вовку М.М. та Колеснику Ф.А. Вони очолювали педагогічний колектив школи і запалювали іскорку свого таланту дітям протягом усього свого життя.

Сторінками історії рідної школи

Грабова Альбіна

учениця 11-А класу Злинської ЗШ № 1 І-ІІІ ст..

Грабовий С.Я.

вчитель Злинської ЗШ № 1 І-ІІІ ст..

Школо, рідна школо!

Через твій поріг

Вийшли ми на простір

Осяйних доріг.

В.Бровченко

Час - це ріка, інколи спокійна, інколи бурхлива, яка несе у небуття події, людські пристрасті, добрі і негожі діла, залишаючи на березі поодинокі залишки суспільних явищ і людських поривань, що здавались колись значними і величними. Так, час - це мірило людських та суспільних цінностей, багато з них згодом змінюють своє значення та ціну. І завжди поруч з цим невпинним та невблаганним плином байдужого до всього часу - вдячна людська пам'ять.

У нашого народу здавна так ведеться крізь віки, від роду і до роду, на майбутнє той лиш має право, хто минуле панята народу”.

Я щаслива тим, що стала свідком переходу в нове тисячоліття. Така можливість випадає не кожному. “У драмі людській небагато дій: дитинство, юність, молодість і старість”, - писала Ліна Костенко. Та кожен повинен пам'ятати, що наші радості і біди, наш спокій і неспокій входять яскравим рядком в літопис нашої країни. А так хочеться зазирнути в глибінь років, щоб краще пізнати навколишній світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. “Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний”, - любив повторювати В.О.Сухомлинський. І такий яскравий слід в житті кожної людини залишає рідна школа.

Школа! Як багато вона означає для кожного з нас. Наша Злинська перша славна своїми традиціями, учнями, вчителями, історією.

Маловисківська школа-інтернат: минуле та сьогодення

Пєскова Христина, Прозоровська Юлія

учні науково-дослідницького учнівського об'єднання

“Історичне та географічне краєзнавство”

Шарко Оксана Анатоліївна

керівник науково-дослідницького учнівського об’єднання

“Історичне та географічне краєзнавство”

Маловисківська школа-інтернат побудована в 1965 році. В будівництві школи брали участь учні старших класів середніх шкіл районів: Маловисківського, Олександрійського, Кіровоградського, Гайворонського, Голованівського, Знам’янського.

Школу будували кращі учні області і залишили відозву до майбутніх господарів школи, в якій висловили надію, що з її стін на широкі життєві шляхи Батьківщини вийде немало славних людей. Будівельники побажали майбутнім учням навчатися тільки на відмінно та добре, побажали бути справжніми синами та дочками своєї Вітчизни.

Отаман Залізняк з Хмельового (Життєвий шлях та діяльність ватажка антибільшовицького повстанського руху з села Хмельового отамана Залізняка.)

 РОБОТУ ВИКОНАВ учень 10-Б класу Хмелівської ЗШ І-ІІІст. Шаповалов Віктор.

ПЕДАГОГ : вчитель історії Хмелівської ЗШ І-ІІІ ст. Маловисківської районної ради Шевченко Зінаїда Федорівна.

                                                                  Вступ

Історію України взагалі та повстансько-партизанського руху зокрема ми розпочинаємо пізнавати в наш час заново, так як багато її сторінок було сфальсифіковано. Однією з таких "білих плям" є «найбільше за розмахом антибільшовицьке повстання в Україні, що розпочалося на території нашого краю» [10] в 1919р.

Актуальність розглянутої теми зводиться до двох чинників:

1.Малодослідженність питання селянсько-повстанського руху в Україні в 1919-1921рр.  зокрема антибільшовицького, в роботах істориків радянської доби та сучасного періоду.

2.Потребує детального вивчення тема повстанського руху селян у вказаний період на теренах Кіровоградщини. При цьому особливу увагу привертають історичні постаті лідерів цього руху ─ ватажків, що стали на чолі розбурханої селянської стихії та згинули потім у жерлі комуністичної репресивної машини. Впродовж радянської доби їх імена або замовчувались або більшовицька пропаганда намагалася зробити їх бандитами та злочинцями. Тому в роботі присутній особистісний фактор: географічно у роботі висвітлено минуле та досліджено біографію історичного діяча того регіону, де проживає автор даного наукового дослідження.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі існуючих досліджень та аналізу віднайдених джерел вивчити біографічні дані та охарактеризувати діяльність яскравого представника антибільшовицьких селянських повстань на території Кіровоградщини Коваленка Юхима Івановича, відомого під псевдонімом «Залізняк».

Історія Мар’янівського краю в історичних подіях та особах

Автори:

Міценко Ярослав учень 9 класу

Овсянік Валерія учениця 6 класу

Татар Ангеліна учениця 6 класу

Керівник:

Шеремет Галина Павлівна, вчитель історії

Мар’янівськjї загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.

Вступ

Часто ми розмірковуємо над тим, чим колись жили наші предки та як вони працювали, і взагалі хто ми і звідки ведемо свій рід. Знання своєї історії конче потрібне людям, адже людина, яка не знає свого минулого, не варта майбутнього.

У час, коли національно-культурне відродження нашого народу в незалежній Українській державі стало реальністю, все більше зростає інтерес до історичного краєзнавства. Цілком очевидно, що без краєзнавства - без знання рідного краю годі говорити про національну гідність, самовідданість, національний менталітет. Святе відчуття Батьківщини і рідної землі починається саме з рідного краю, свого села чи міста, вулиці, своєї домівки, де людина народилась і виросла, де пройшло її дитинство. Вони передаються з покоління в покоління з молоком матері, мелодією народної пісні, поетикою рідної мови.

Історичне краєзнавство - невід'ємна складова духовності дитини, важливий засіб забезпечення нерозривного зв'язку минулого нашого краю з вітчизняною і світовою історією. Іншими словами, воно виступає своєрідним виявом поєднання макро- і мікрорівнів, допомагає дітям читати книгу життя через крихітні частинки минулого не лише очима, а й розумом, самостійно розібратись, куди веде шлях їхніх батьків і дідів, нашого народу.

На теренах України більш як 30 тисяч міст і сіл. У їх числі понад 800 міст, селищ міського типу та понад 5000 сіл, яким минуло 300 років. Деякі з них відзначили свій тисячолітній ювілей. 39 найстародавніших українських міст рішенням Уряду взято під державну охорону.

В силу соціально-політичних, економічних причин лише у ХХ столітті з карти України зникло майже 2 тисячі населених пунктів.

Історія населених пунктів – це історія нашої країни, історія українського народу. Ми маємо зберегти для прийдешніх поколінь пам’ять про них.

Метою даної наукової роботи є виховання в учнівської молоді любові до рідного краю, шанобливого ставлення до його історії, духовної спадщини, бажання пізнавати і вивчати історико-культурні надбання нашого народу, природне довкілля.

Актуальність теми визначається тим, що на даному етапі розвитку села, його історія не повністю досліджена та розкрита.

            Завданнями науково-дослідницької роботи є: збір та систематизація краєзнавчих матеріалів з історії заснування та розвитку села Мар’янівка в різні історичні періоди та роль окремих особистостей на перебіг становлення та розвитку населеного пункту.

Життя, віддане артилерії (сторінки біографії І.Ф.Ладиги)

Роботу виконали

учениці 11 класу Мануйлівського НВК

Проскурякова Карина, Клименко Наталія

Керівник -  вчитель історії

Постолюк Петро Іванович

ВСТУП.

Мануйлівка, що на Кіровоградщині, – звичайне невеличке українське село. Та це місце дороге нам, тому що тут наша мала Батьківщина. Мальовнича природа надвисся, багатство і щедрість нашої землі надихають на нові звершення і працю наших односельчан. Славиться наша земля талановитими і трудолюбивими людьми. Від порога селянської хати до видатного діяча освіти зробив шлях уродженець Мануйлівки Григорій Миколайович Перебийніс. З Мануйлівки родом відомий військовий льотчик, ветеран Великої Вітчизняної Федір Іванович Касян. Тут також народився герой нашої розвідки – видатний вчений, педагог, полковник артилерії, кандидат військових наук, професор, член-кореспондент Академії військових наук, заслужений працівник вищої школи Російської Федерації, ветеран Великої Вітчизняної війни Іван Федорович Ладига.

Культура ХХ століття рідного краю

Сінельник Людмила                    

учениця гуртка                                        

«Літературно-мистецьке  краєзнавство» МБДЮТ

З Маловисківським районом пов'язане життя багатьох видатних людей які внесли вагомий внесок в розвиток культури Маловисківщини. В цій роботі ми намагаємось звернути увагу на те, що «сини нашої землі» робили все, щоб ми не залишились на узбіччі культурного розвитку. Для теми нашої роботи ми виділили період ХХ ст. На протязі якого спостерігався «бум» культурного розвитку. Нам було досить важко виділити когось над відомого, бо тому що велика кількість культурних діячів, які проживали, творили або їхній життєвий шлях проходив через Малу Виску, відома далеко за межами України – і тому вибір був нелегким.

Таємниці генія

Ухань Ірина                                  

учениця Злинської ЗШІ-ІІІ ст.  № 2

... Застосування реактивного руху, згадується ще в перших літописах часів Запорізької Січи Ще в 1516 р. світ можливо вперше, почув про так звані «вогненні трубки літавки, що отримали з часом назву «ракети». Винахід зберігався в таємниці і після ліквідації козацької Держави канув в історичному небутті разом з запорожцями.

21 червня 1897 року в невеличкому флігелі будинку № 4 по вулиці Стретенській в м. Полтава народився хлопчик – людина, якій було написано на роду залишити глибокий слід в історії науки і техніки XX ст. Щасливі батьки – Гнат Бенедиктович та Людмила Львівна (в дівоцтві – Шліпенко) Шаргеї – назвали хлопчика Олександром. Але світовій науці не відоме ім’я такого вченого – Олександр Гнатович Шаргей. На її скрижалях записане інше безсмертне ім’я – Юрій Васильович Кондратюк. (Біологічний Кондратюк народився 07.09.1980 в м. Луцьк в сім'ї вчителя, а в 1918 р. закінчив колегію Павла Галагана в Києві).

Сокіл з Хмельового

Туманова Марія                                     

учениця Хмелівської ЗШІ-ІІІ ст. № 1

Про нього мало знають в нашому краї. У районному краєзнавчому музеї немає його фотографії. Ми, учні Хмелівської середньої школи, вирішили перегорнути сторінки героїчної біографії свого земляка Трохима Опанасовича Литвиненка – Героя Радянського Союзу.

Багато випробовувань випало на долю цієї людини. Та щоразу він виходив переможцем. На особистому рахунку від полковника Трохима Опанасовича Литвиненка 23 збитих ворожих машин. Полум'яному стражу воєнного ленінградського неба було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, його нагороджено двома орденами Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Олександра Невського. Але найбільша нагорода – це страх, який наганяв на ворога радянський льотчик. Він був справжньою грозою для фашистів. Коли Трохим Опанасович тільки злітав, всі німецькі наземні радіостанції голосно і надривно гукали: «Ахтунг! Ахтунг! У повітрі Литвиненко. В бій не вступати! Уникати зайвих втрат».

Дослідження сюжетної символіки у вишиваних рушниках центральної України

Косінська Олена                                    

учениця Хмелівської ЗШ  І-ІІІ ст. № 1

Поштовхом для написання моєї статті стало ім'я святого Георгія.

У нашому селі його обов'язково згадують, коли мають висаджувати у відкритий ґрунт теплолюбові культури. Це буває на 6 травня. Але образ святого Георгія присутній не тільки в землеробській обрядовості. Він посідає особливе місце у пантеоні українських богів.

У шкільному музеї є збірка мідних монет із зображенням Георгія-змієборця. Завдяки цьому зображенню воїна з «копцем» ми майже п'ять століть називаємо металеві монети копійками.

На старих фотографіях, що збереглися з часів Першої світової війни можна побачити солдатів і офіцерів, що з особливою гордістю носили високу нагороду – Георгіївський хрест. Сьогодні люди, живучи у третьому поколінні, згадуючи своїх з особливою шаною говорять про людей, що були Георгіївськими кавалерами.

Хмелівська земля - степові долоні України

Ганзенко Яна                                

учениця Хмелівської ЗШ І-ІІІ ст. № 1

Наше Хмельове

Село Хмельове – центр сільської ради.

Розташоване у верхів'ї річки Кільтень (притоки Великої Висі), за 32 км. на південний захід від районного центра Мала Виска.

Населення становить 2542 чол.

Першими жителями Хмельового були втікачі від польського гніту, котрі будували серед Дикого Поля свої оселі. Людей приваблювало зручне розташування цього місця – обабіч проходив важливий шлях з Польші у Крим, а ще протікала річечка зі смачною водою – Нечаївка (притока Кільтені)

У середині XVIII ст населення зросло за рахунок сербських колоністів, котрі   з   дозволу   Російської   цариці   Єлизавети   здійснили   переселення   з Балканського півострова у наші степи і заснували тут Нову Сербію, до якої входило і наше село.

Історія села Велика Виска

Гусєва Альвіна                              

учениця Великовисківської ЗШ І-ІІІ ст.

1. Велика Виска - село з річковою назвою

Велика Виска – село в Маловисківському районі Кіровоградської області, центр Великовисківської сільської ради, розташоване в долині річки Велика Вись за 25 кілометрів від районного й обласного центрів та за 12 кілометрів від залізничної станції Шостаківка. Його площа – 946,73 гектар. Навколишні землі належать до Придніпровської височини і складаються з гнейсів і гранітів. На кристалічних породах залягають третинні відклади, які мають великий вплив на формування рельєфу. За будовою поверхні – це злегка хвиляста рівнина. Через село проходить автошлях Кіровоград-Умань. Зараз налічується більше 1000 дворів, населення близько 2500 чоловік.

Історія освіти у с.Олександрівка

Федорова Аліна                            

учениця Олександрійської ЗШ І-ІІ ст.

Село Олександрівка знаходиться в Маловисківському районі Кіровоградської області за 12 км на південь від м. Малої Виски. До 1945 р. називалось Гапсине, Олександро-Гапсине. Є центром сільської ради, до якої належать села Тарасівка і Новомиколаївка. [1,423]

Історія села починається у II пол. XVIII ст. На жаль, точної дати виникнення не відомо. Так, в книзі «Історія міст і сіл УРСР: Кіровоградська              область» вказано, що засновано у 50-х pp. XVIII ст. [1,423] Як бачимо, навіть точної дати заснування невідомо або на коли припадає перша згадка про село. Аналогічна ситуація з історією села. її ніхто не досліджував, а особливо історію освіти. Це вперше зроблено в цій роботі. Актуальною тема дослідження є особливо перед підготовкою до відзначення 30-років сучасному приміщенню  школи, яке почали святкувати 1 вересня 2008 року, для популяризації серед жителів села.

Історія села Злинка

Історія села Злинка

Шверненко Сергій                        

учень Злинської ЗШ  І-ІІІ ст. № 1  

Видатний педагог і краєзнавець Г.М.Перебийніс

Кулик Олена              

учениця Мануйлівського НВК ЗШ І-ІІІ ст.  –

дитячого  дошкільного  закладу             

Григорій Миколайович Перебийніс – наш видатний земляк. Цю фразу ми чуємо часто. Він – людина, про яку багато говорили і говорять.

Мені та частині учнів Мануйлівського навчально-виховного комплексу поталанило побачити Григорія Миколайовича і почути його мудре слово: 1 вересня 2001 року він був присутнім на урочистому відкритті шкільного історико-краєзнавчого музею. Його короткий, але щирий виступ про необхідність вивчати і пам'ятати історію своєї родини, села запам'ятався багатьом учням.

Про Перебийноса Г.М. як видатного педагога, краєзнавця написано багато. Разом з тим ми мало знаємо про нього як нашого земляка -уродженця Мануйлівки . Метою мого дослідження стало вивчення тих сторінок біографії Григорія Миколайовича, які пов'язані з нашою малою батьківщиною – Мануйлівкою, Лутківкою.