Історія Мануйлівського НВК

Чайковська Тетяна, Шевченко Лілія

учениці Мануйліського НВК

Мануйлівський навчально- виховний комплекс ”Загальноосвітня школа І – ІІІ ст. – дошкільний навчальний заклад ” сьогодні - заклад освіти , в якому навчаються діти сіл Мануйлівка, Лутківка, частини с. Паліївка та м. Мала Виска. Він є правонаступником кількох освітніх закладів, які в різні роки діяли на території Мануйлівської сільської ради. Досліджуючи минуле Мануйлівського НВК, неможливо обійти увагою історію Лутківської, Новокостянтинівської шкіл, які в ІІ половині 20 століття припинили існування, але залишили помітний слід в серцях сотень їх вихованців.

Перші достовірні відомості про початки шкільної освіти на території Мануйлівської сільської ради припадають на кінець 19 століття, хоча доступні документи не дають точної відповіді коли саме тут почали працювати сільські школи .

Систему шкільної освіти в другій половині 19 століття в нашому краї, як і в усій Російській імперії, складали заклади різного типу . Основи цієї системи заклала освітня реформа російського імператора Олександра ІІ , здійснена в 60- х роках. У липні 1864 р. згідно з «Положенням про початкові народні училища» запроваджувалася єдина система початкової освіти. Створювати початкові школи дозволялося державним і громадським установам, а також приватним особам. Керівництво і контроль за навчально-виховним процесом покладався на повітові та губернські шкільні ради, до яких входили представники влади, земств і духовенства. До обов'язкових предметів належали граматика, арифметика і Закон Божий. Перетворення у галузі середньої освіти визначалися статутом від 19 листопада 1864 р., згідно з яким в імперії створювалися класичні та реальні чоловічі й жіночі гімназії з платним навчанням. Випускники реальної гімназії могли вступати до вищих технічних навчальних закладів, класичної гімназії - до університетів. Проведена в цьому ж 1864 році земська реформа надала можливість новоутвореним органам місцевого самоврядування  будувати й утримувати земські школи. Територія імперії поділялася на освітні округи.

В нашій сільській місцевості набули поширення саме школи грамоти, які в Росії до 1917 були відомчими або приватними 1- і 2-річними школами початкового навчання. В 1891 вони були передані Синоду на правах церковно-приходських. Церковно – приходські школи були початковими школами при церковних приходах в Росії і перебували у віданні Синоду. Назва шкіл була закріплена в 1884 Правилами для церковно-приходських шкіл, а раніше вони називалися приходським училищами. Термін навчання складав 2 роки (у деяких 4 роки), а з початку 20 століття - 3 роки (у деяких 5 років). Після революційних подій 1917 р. були скасовані.

Стан народної освіти на Маловисківщині у цей час, в-основному, відображав тенденції, характерні для цієї галузі в Російській імперії взагалі. Відповідно до земської статистики на 1894 рік в Маловисківській волості нараховувалось 8973 жителів (4440 чол. і 4533 – жін. ). З цього числа діти шкільного віку складали 574 чол.-284 хл. та 290 дів., тобто 6 %. З них тільки 284 (254 хл. та 30 дів. ), тобто 50 %, були охоплені навчанням. Отже, очевидно, що в школах майже не навчалися дівчатка. В навчальних закладах працювали 5 педагогів, а 4 посади залишалися вакантними, тобто на одного вчителя припадало близько 60 учнів .

 В «Загальному звіті повітової земської управи за 1890 рік » ( під №№ 89 та 90 ) є записи про роботу шкіл грамоти в Мануйлівці та Лутківці. Ці освітні заклади характеризуються у розділі , в якому наведено аналіз шкіл , училищ , які не фінансувалися земськими установами, а утримувалися, як правило, за кошти місцевих сільських громад. У тодішньому волосному містечку Мала Виска першу церковно – приходська школу було відкрито в 1886 році, тобто у цей же період.

В Мануйлівській школі грамоти в 1890 році навчалося всього 4 учні ( 4 хлопчики, всі записані як православні за віросповіданням). Вчителем у цій школі був селянин Іван Ткаченко. За свою роботу офіційно він ніякої платні не отримував, отже міг бути з місцевих селян, який з власної ініціативи погодився навчати бажаючих грамоті. В 1890 році Лутківська школа грамоти була значно більшою чисельно: тут навчалося 26 учнів ( 24 хлопчики та 2 дівчинки, всі православні). Учителем сільських дітей записано селянина Григорія Бабанського, який від сільської громади отримував платню – 40 карбованців на рік.

В «Загальному звіті повітової земської управи за 1891 рік» знову дається статистична характеристика Лутківської школи грамоти 1 – го округу Єлисаветградського повіту. В школі вже навчалося 43 учні - 36 хлопчиків та 7 дівчаток, в цьому ж році школу закінчили 7 хлопчиків, отже вона була утворена і діяла й раніше. Всі учні за віросповіданням вказані як православні. Річний бюджет школи складав 50 карбованців, які надходили від місцевої сільської громади. Ці кошти розподілялися так: 40 карбованців використовувалися на оплату праці єдиного педагога - селянина Григорія Бабанського, а ще 10 карбованців йшли на оплату квартири , в якій мешкав учитель , тому, ймовірно, він міг бути не місцевим. В цьому ж статистичному довіднику, який охопив відомості про всі наявні на той час заклади освіти, про школу в с. Мануйлівка немає згадок, отже вона могла діяти не постійно, чи з якихось причин не працювала в 1891 році.

З архівних документів відомо, що в с. Мануйлівка в 1892 році діяла сільська школа грамоти, в якій читання, письмо математику та Закон Божий викладав піп місцевого приходу разом з самоучкою, жителем Мануйлівки Підопригорою Захарієм Івановичем. В школі навчалося 42 хлопчики та 2 дівчаток. Про одного з перших вчителів села Мануйлівка Підопригору З.І. згадувала його онука Підопригора (Осадча) Клавдія Олександрівна: він був чоловіком набожним, а от його син ( батько Клавдії Олександрівни) Підопригора Олександр Захарович змолоду став атеїстом, хоч і служив у попа. Між батьком Захаром та сином Олександром часто виникали суперечки і непорозуміння на релігійному ґрунті. Олександр Захарович згодом одним із перших вступить до більшовицької партії, буде учасником колективізації 30-х років, очолить місцевий колгосп.

В «Загальному звіті повітової земської управи за 1894 рік» в списку церковно - приходських і шкіл грамоти знову знаходимо відомості про Олексіївську ( Лутківську ) школу. В ній навчалося 54 учні (46 хлопчиків та 8 дівчаток , всі – православні) . Той же учитель - Григорій Бабанський - отримав від сільської громади за рік роботи 50 карбованців, які були витрачені на оплату квартири. В 1892 році в селі Алєксєєвка (Лутковка) проживало 788 чоловік, школу відвідували близько 7 відсотків населення села .

 Також в «Звіті…» є відомості про Мануйлівську школу, в якій в 1894 році навчалося 43 учні (37 хлопчиків та 6 дівчато , всі православні ). Учитель Захарій Підопригора за працю протягом року отримав від сільської громади 20 карбованців, про їх використання відомостей немає.

 Із запису в похвальному листі № 118 з фонду шкільного музею Мануйлівського НВК, виданого 24 квітня 1897 року учневі Лутківської школи грамоти Сінельнику Степану, зрозуміло, що Алєєксєєвська ( Лутківська ) школа грамоти діяла як відділок Паліївської церковно – приходської школи, а «испытательная комиссия» у складі 4-х чоловік по закінченню навчання приймала іспит у її випускників. У складі комісії були «наблюдатель школ церковно – приходских и грамоты Яков Петровский», два учителі прізвища яких, на жаль, неможливо встановити, «учитель Миролюбовского земского училища » - прізвище нерозбірливо, «законоучитель священник Григорий Постригаш ». Цікаво, що син відмінника Сінельника Степана, ветеран Великої Вітчизняної війни Сінельник Іван Степанович, у перші повоєнні роки стане завучем і чудовим учителем історії Мануйлівської школи .

На початку 20 століття починається новий , земський, етап місцевої освіти. За спогадами Г.М. Перебийноса, в 1909 році на місці сучасної Мануйлівської школи була збудована і почала роботу земська початкова школа, яка пережила не одну реорганізацію, добудову і перебудову. Приміщення цієї школи проіснувало до 1980 року, коли було зруйнуване для звільнення майданчика під будівництво сучасної Мануйлівської школи. Споруда школи була глинобитною і мала внутрішнє планування, яке добре пам’ятають сучасні дідусі і бабусі - учні цієї школи в  20- 30-х роках. Тут були три класні кімнати, коридор, кілька допоміжних приміщень.

Зі спогадів старожилів також відомо, що на основі згадуваної вище Лутківської школи грамоти на початку 20- го століття також було утворено Олексієво – Лутківську земську школу, яка розмістилася на території маєтку панів Лутківських в будинку панського економа чи в «білій кухні». Тобто тодішній власник значних земельних угідь Лутковський Олександр Олександрович (1870 - 04.12.1918) виділив приміщення під школу. І це не дивно, адже його дядько - штабс-капітан артилерії Лутковський Олексій Вікторович ще в 60- х роках 19 століття був членом Єлисаветградських повітових земських зборів від землевласників. А про пана Олександра Олександровича Лутковського жителька с. Лутківки Штикова згадувала перекази як про людину, яка активно займалася просвітництвом та українським культурним відродженням селян. Залишки споруд Лутківської школи ще й сьогодні можна побачити на правому березі Малої Висі .

На жаль, ми нічого не знаємо про роботу Мануйлівської та Лутківської  земських шкіл в період громадянської війни 1917-1921 років: ймовірно, ці заклади тоді не працювали, а пізніше зазнали радикальних перетворень в новій Радянській Україні .

В 20-ті роки, в період НЕПу, в селах Мануйлівка та Лутківка продовжували працювати навчальні заклади. З нечисельних документів відомо, що в приміщенні колишньої земської школи працювала Мануйлівська початкова трудова школа. Вона залишалась, як і раніше, глинобитною, мала кілька класних кімнат різного розміру, взимку опалювалась грубками, які стояли в кожному класі. Можливо, з 1922 року в школі почали працювати молоді педагоги – сестри Пономарьова Нонна Миколаївна та Пономарьова Ніна Миколаївна, віком 22 та 24 роки відповідно. Станом на грудень 1929 року в школі навчалося 90 учнів - 63 хлопчики та 27 дівчаток. Всі 90 були записані в шкільній документації за національністю як українці. В школі було три класи : в першому навчалось 43 учні, в другому - 40, а в третьому-7. Директором закладу освіти була Пономарьова Нонна Миколаївна.

Одним із учнів цієї школи був Кавун Степан Іларіонович, який народився 12 грудня 1910 р. в с. Мала Виска Єлисаветградського повіту Херсонської губернії в сім’ї селянина. Початкову освіту отримав в Маловисківській початковій школ , пізніше навчався в Мануйлівській школі. Завжди добрим словом згадував своїх учительок - Пономарьових Нонну Миколаївну та Ніну Миколаївну. Високоосвічені, культурні та інтелігентні педагоги користувалися високим авторитетом серед учнів та батьків, старанно навчали дітей грамоті. В селі їх дуже поважали. Під впливом авторитету учителів Мануйлівської школи Степан вирішив також стати педагогом. Вже з 17-річного  віку він працює учителем початкових класів у Мануйлівській, Лутківській школі, в Малій Висці.

В 20-30-х роках Радянською владою проводилась політика ліквідації неписемності дорослого населення, яка була важливим напрямком культурної політики більшовиків. За парти, інколи в примусовому порядку, було посаджено все доросле неписемне населення віком до 50-ти років. Часто вчителями в таких школах були підлітки, які вже освоїли грамоту. За спогадами Холоденко М.Н. на кутку Котовича в будинку розкуркуленого Ценцури І. діяв такий «лікнеп», а в будинку розкуркуленого Літвінова О. певний час діяла початкова школа. Також є спогади старожилів про такі «лікнепи» в Лутківці та Новокостянтинівці.

Сталінська модернізація радянської держави в 30- ті роки значно вплинула й на заклади освіти. Мануйлівська школа до 1935-36 року залишалась початковою, а потім була реорганізована в семирічну. В 1938-му році відбувся перший випуск учнів 7-го класу. В школі працювали педагоги Лівий Денис Хрисанович, Ліва Марія Миколаївна, Коба Микола Пилипович, Коба Анастасія Павлівна. Директором семирічки був Чентай Іван Омельянович. З 1939 року школа стала дев’ятирічною, тобто середньою і до початку Великої Вітчизняної війни її очолювали Сазневський (Миненко), Кравченко Семен Михайлович. Збільшився й учительський колектив - працювати в школу прийшли педагоги Тютюн Петро Данилович, Люта Тетяна Прокопівна, Державець Олександр Йосипович. Багатьом жителям села ці імена дорогі і пам’ятні, адже поруч з цими людьми пройшло їх далеке, важке і складне довоєнне дитинство. Вчителі школи були справжніми гуманістами і педагогами, залишалися людьми в самих страшних ситуаціях, які породжувало тодішнє життя в тоталітарній країні. Так є зворушливе свідчення про випадок, коли в голодному 1932 на уроці в Мануйлівській школі дитина втратила свідомість через недоїдання. Вчитель Лівий Денис Хрисанович приніс з дому (він мешкав у кімнаті при школі) маленький і, можливо, останній шматочок хліба, щоб хоч трохи підтримати дитину і врятував її від голодної смерті. І діти, і їх учителі стали заручниками й жертвами нелюдських заходів влади. За спогадами очевидців в трагічні 1932-33 роках при школі працювала їдальня, яка хоч якось підтримувала знесилених дітей, така ж їдальня була у яслах та дитсадках, які тоді діяли в селі.

До початку Великої вітчизняної війни значним закладом освіти була Лутківська , або Олексієво - Лутківська школа, оскільки тривалий час Лутківка належала до Олексіївської сільської Ради. Зі спогадів старожилів відомо, що вона продовжувала розміщуватись у споруді на території колишнього маєтку панів Лутківських. Школа була початковою, а з 1936 року – семирічною. Тут працював чудовий педагогічний колектив, навчалось багато дітей з двох сіл. Після того, як в села Мануйлівку і Лутківку після голодного 1933 – го переселилися білоруси, в школі були відкриті класи з білоруською мовою навчання. В кінці 30-х років очолював школу Кравченко Семен Михайлович. Випускниками школи не раз прославляли нашу землю трудовими і військовими подвигами.

В 30-х роках розпочала свою діяльність ще одна школа на території сучасної Мануйлівської сільради - Новокостянтинівська. (С. Новокостянтинівка утворилося в 1921 році як окремий населений пункт на лівому березі Малої Висі, тепер – в межах с. Мануйлівка). Вона розмістилася в просторому будинку розкуркуленого і засланого до Сибіру селянина Жука й розпочала свою діяльність в 1932 – 33 роках, а існувала як початкова школа аж до її ліквідації в 1966 році. В 30-х роках тут працювали педагоги Дяченко, Волошин Федір Никифорович. Початкову освіту в школі отримали багато дітей, особливо сучасних жителів кутків Степановщина, Путіловець, Гальорка - залишків колишнього села Новокостянтинівка.

У передвоєнні роки в трьох навчальних закладах отримали освіту сотні наших односельчан, які проявлять справжні і найкращі якості – мужність, героїзм, витримку і патріотизм - у роки Великої Вітчизняної війни.

Під час фашистської окупації, в умовах «нового порядку», місцеві заклади освіти не працювали – і це була не випадковість, адже новим господарям наших земель потрібні були раби, а не освічені люди. В 1941 році в приміщенні Мануйлівської школи окупанти розмістили польовий штаб, на пагорбі за школою стояла зенітна установка. Житель с. Лутківка Касьян М. згадував, що німці закрили сільську школу і організували там госпіталь, пропонували дітям приносити на ліки листя кропиви.

Як тільки окупанти в 1944 році були вигнані Радянською армією, почалося відновлення роботи закладів освіти: Мануйлівської, Лутківської, Новокостянтинівської шкіл. Можна лише уявити, в яких складних умовах довелося розпочинати новий 1944-1945 навчальний рік – розруха, нестатки, горе втрат, нестача кадрів і підручників, шкільного приладдя.

В 1944 році відновила свою роботу й Олексієво – Лутківська семирічна школа. ЇЇ очолювали до ліквідації в 1983 році Єлисаветська Валентина Іпполітівна (40- і рр.), Капінус Василь Микитович, Вовк Микола Миколайович, Бровченко Марія Іванівна, Панов Олександр Іванович ( 70-ті рр.), Півошенко Сергій Васильович ( 80-ті рр.)

Тут працював колектив талановитих педагогів , в тому числі – нині пенсіонерка, жителька с. Лутківка, учасник Великої вітчизняної війни Піскун Лідія Миколаївна ( з 1947 р. і до виходу на пенсію ). З відкриттям в 1983 році нового приміщення Мануйлівської школи, оскільки с. Лутківка вже входила до складу Мануйлівської сільської рад , школа була ліквідована, її вихованці продовжили навчання в новій Мануйлівській школі.

В повоєнні роки і до ліквідації в 1966 році продовжувала працювати Новокостянтинівська початкова школа. Учнів 1-4 класів тут навчав невеликий колектив у складі 2-3 педагогів. У різні роки завідуючими школи були: Бровченко Федір Павлович, Філіп’єва Ольга Олексіївна, Коряк Галина Федорівна, Шуліма Валентина Кирилівна, Присяжна Тетяна Іванівна, Суячмез Лідія Юхимівна

В повоєнні роки Мануйлівська школа розпочала роботу як семирічна, директором її було призначено Гавриленка Олександра Григоровича, вчителями працювали Гавриленко Любов Федорівна, Єлисаветська Катерина Іполітівна, Козіна Катерина. Завучем школи тут працював наш видатний односельчанин, інтелігентна і високоосвічена людина, ветеран Великої вітчизняної війни Сінельник Іван Степанович. У цій школі також розпочинав свою педагогічну діяльність уродженець с. Новокостянтинівка ( нині – с. Мануйлівка ), Заслужений учитель України Перебийніс Григорій Миколайович (1921-2006). Тоді, у повоєнні рок , він працював вчителем молодших класів. У цей же час тут почали працювати талановиті педагоги Кушніров Василь Петрович, Кушнірова Таїса Григорівна, Войтенко Катерина Хомівна, Білоус А.О.

Взагалі, в першій половині 60 – х на території теперішньої Мануйлівської сільради діяли три школи, де 33 вчителі навчали 311 учнів, стаціонарні дитячі ясла протягом року, три сезонних дитячих ясел, три бригадних клуби, три медпункти з 5 медичними працівниками. В 1967 році в новобудові Будинку культури було створено кімнату – музей.

В 60- х роках школа була восьмирічною, поповнилась новими кадрами, збільшилась кількість учнів, особливо після ліквідації в 1966 році Новокостянтинівської початкової школи. У зв’язку з нестачею навчальних приміщень в цей час вище старої споруди було добудовано окреме додаткове приміщення Мануйлівської школи. Поруч зі старшими педагогами розпочали свою діяльність вчителька історії Касян Лідія Пантелеївна, Підопригора Євгенія Петрівна, Жовтило Л. В 60-- 70- ті роки педагогічний й учнівський колектив жили цікавим й змістовним життям. Вчителька Касян Л.П. ґрунтовно займалась краєзнавством та пошуковою роботою, брала участь в написанні історії с. Мануйлівки до «Історії міст і сіл УРСР», створювала сільський краєзнавчий музей, разом з учнями розшукала родину радянського бійця М. Сафронова, який загинув в 1943 р. за визволення Маловисківщини. В кінці 70- х в Мануйлівській школі вчителем історії працював видатний краєзнавець, засновник Маловисківського районного краєзнавчого музею Ковтун О.С. За короткий час він організував вивчення місцевої історії, проводив з учнями цікаві екскурсії, експедиції, виховував справжніх патріотів і громадян. Молода вчителька Кавун (Мала) Є.П. розгорнула змістовну роботу на пришкільній ділянці. Піонерська дружина ім. М. Островського організовувала життя школярів: збори загонів, урочисті й святкові лінійки, зустрічі з ветеранами, вечори, допомога місцевому колгоспу, збір макулатури та металобрухту.

В повоєнний період колектив Мануйлівської школи очолювали Козіна ( Піддубна) Катерина Іванівна( 50- ті рр.), Пономаренко Григорій Степанович ( 60-70- ті рр.), Константінова Людмила Григорівна ( 1978-79 рр) .

З початком 80- х розпочався новий етап в історії місцевої освітянської історії. В 1980 році було прийняте рішення про будівництво на місці старого приміщення Мануйлівської школи, збудованого в 1909 році, нової школи. Для цього старе приміщення зруйнували, розпочалося активне будівництво нової сучасної споруди за типовим планом. 1 вересня 1983 року, після урочистого відкриття нового приміщення, на якому були присутні керівники району, учні зайшли у нові і просторі класи . В цьому ж році припинила діяльність Олексієво – Лутківська восьмирічна школа, діти з Лутківки почали відвідувати Мануйлівську школу, яку з 1980 року очолювала директор Капінус Людмила Тимофіївна. В ці роки у восьмирічці працювали педагоги Романцова А.І, Компанієць М.В., Вербовська Л.С., Бойко Г.Г., Артеменко Л.А., Сологуб Г.С., Дробот Г.М., Мельник Г.Д., Олєйнікова В., Силенко О.В., Веретеніна О.В. Нова школа мала добру матеріальну базу ТЗН – телевізори, магнітофони і програвачі, проектори. В умовах демократизації і гласності періоду «перебудови» педагогічний колектив серйозно змінив підходи до організації навчально – виховного процесу, здійснював пошук нових форм і методів роботи.

90-ті роки - період реформування і змін в організації роботи колективу. Школа набула статусу середньої, в 1993 році відбувся перший випуск учнів старшої ланки. В педколектив влилися Запорожець ( Царенко) І.В., Чевельова В.П., Волошин О., Постолюк П.І, Топчій І.А., Іванов С.М., Негара О.М., Туз Л.В. Туз О.М., Гонитель О.М., Кучер В.М., Кучер О.М. Учні Мануйлівської середньої школи показували добрі результати в навчанні, мали спортивні досягнення, частина випускників була нагороджена золотими й срібними медалями.

 В 2001 році Мануйлівська ЗОШ була реорганізована на перший в Маловисківському районі комплекс «школа - дошкільний навчальний заклад» ( Ліцензія Кіровоградської ОДА № 147002 від 22 квітня 2002 року), розпочалась нова сторінка її історії. Цього ж року в НВК створено оригінальну систему учнівського самоврядування «СОНЯЧНА КРАЇНА», історико – краєзнавчий музей. Покращилось оформлення приміщення НВК, в 2006 році тут було створено комп’ютерний клас. В групах ДНЗ НВК отримали дошкільне виховання й ґрунтовну підготовку до школи сотні дітей. Творчий колектив ДНЗ став гармонійною складовою системи роботи НВК. В школу прийшли працювати молоді педагоги Бузько Н.В., Шведенко А.П., Романцова А.В., Яриш В.І. З 2010 року НВК очолює директор Грузін Т.Б.

Навчальні заклади Мануйлівської сільської ради, педагоги які тут працювали і працюють, виховали цілі покоління щирих громадян і патріотів , які своїми трудовими звершеннями, творчими досягненнями, героїзмом у роки Великої Вітчизняної війни прославили рідну землю , продовжують славетні традиції, започатковані попередніми поколіннями степової Маловисківщини.