Блог адресований всім тим, хто цікавиться розвитком регіональної історії. В ньому висвітлюються матеріали районних історико - краєзнавчих конференцій та фрагменти кращих учнівських досліджень.

субота, 24 травня 2014 р.

Життя, віддане артилерії (сторінки біографії І.Ф.Ладиги)



Роботу виконали
учениці 11 класу Мануйлівського НВК
Проскурякова Карина, Клименко Наталія
Керівник -  вчитель історії
Постолюк Петро Іванович

ВСТУП.
Мануйлівка, що на Кіровоградщині, – звичайне невеличке українське село. Та це місце дороге нам, тому що тут наша мала Батьківщина. Мальовнича природа надвисся, багатство і щедрість нашої землі надихають на нові звершення і працю наших односельчан. Славиться наша земля талановитими і трудолюбивими людьми. Від порога селянської хати до видатного діяча освіти зробив шлях уродженець Мануйлівки Григорій Миколайович Перебийніс. З Мануйлівки родом відомий військовий льотчик, ветеран Великої Вітчизняної Федір Іванович Касян. Тут також народився герой нашої розвідки – видатний вчений, педагог, полковник артилерії, кандидат військових наук, професор, член-кореспондент Академії військових наук, заслужений працівник вищої школи Російської Федерації, ветеран Великої Вітчизняної війни Іван Федорович Ладига.

Про нашого відомого земляка знають і пам’ятають в Мануйлівці. Та це, зазвичай, загальні відомості з відкритих джерел. Дуже цінну інформацію мають родичі, які пам’ятають і спілкувалися з Іваном Федоровичем, але вона ніколи не оприлюднювалась. Сам Іван Федорович, нажаль, помер в 2010 році у російському Санкт – Петербурзі, де пройшла більша частина його захоплюючого і цікавого життя. 
Нам особисто, учням Мануйлівської школи хотілося  б більше дізнатися про дитячі та юнацькі роки людини , яка народилася в далекому 1920 році і досягла визначних успіхів у військовій кар’єрі та трудовій діяльності , прославивши село та Маловисківщину далеко за її межами.
Отже, предметом нашого дослідження стало вивчення  сторінок біографії видатного військового діяча Івана Федоровича Ладиги, особливо тих,  які пов’язані з нашою малою батьківщиною – Мануйлівкою.
Метою даної розвідки є збір та систематизація досить розрізнених відомостей про героїчний життєвих шлях нашого земляка.
Відомостей про життєвий шлях Івана Федоровича досить мало. Це, в- основному, автобіографічні дані в мережі Інтернет про нього як талановитого викладача з 1954 р. військової артилерійської академії ім. М. Калініна, а з 1980 і до кінця життя - Михайлівської військової артилерійської академії[4]. Автобіографічні відомості про ветерана війни Ладигу містяться у меморіальному виданні 2010 року спогадів ветеранів Фінського округу Петербургу[9]. Коротка стаття про Івана Федоровича міститься в книзі Г.М. Перебийноса «Відомі люди Маловисківщини»[11]. Допомогу у написанні розвідки нам надали племінниці Івана Федоровича Токар Катерина Петрівна та Гурська Євгенія Андріївна, які проживають в м. Мала Виска. Тому автори поставили завдання: спробувати зібрати та узагальнити наявні та нові відомості про видатного земляка, відновити найважливіші сторінки біографії І.Ф. Ладиги.
Автори впевнені, що дана розвідка стане нашим внеском у справу вшанування пам’яті видатного мануйлівчанина, військового і наукового діяча, педагога і ветерана, яким був Іван Федорович Ладига. Дане дослідження може стати в нагоді педагогам та учням при вивченні сторінок історії рідного краю, при поповненні експозиції шкільного історико – краєзнавчого музею, при проведенні виховних заходів, підготовці довідкової літератури про видатних людей Маловисківщини.

Розділ І. Дитинство і юність Івана Ладиги.
Народився Іван Ладига 17 жовтня 1920 року в селі Мануйлівка.  Батьків Івана пам’ятає Гурська Є.А.: Федір Лукич та Поліна Ладиги жили в селі, працювали в колгоспі, пережили окупацію. Це була трудолюбива, порядна, привітна родина, в якій народилося троє дітей: сини Іван, Михайло та донька Нюся. В 30- х – 40- х роках будинок Ладиг стояв трохи вище місця, де зараз розміщується контора СТОВ «Славути» (Додаток 1). Своїй донці Катерині (Токар) батько Петро Ладига, 1919 р.н.  (двоюрідний брат І.Ф., авт.) розповідав, як в кінці 20 –х років минулого століття разом з меншим Іваном пасли корів на Мануйлівських околицях, як стомленого за день брата приносив додому на плечах (Додаток 2).  Дитинство Івана Ладиги припало на важкі роки закінчення громадянської війни, голоду 1921-22 років та становлення нової радянської влади на Маловисківщині. Згодом, в період непу, тут налагоджувалось нове селянське життя в радянській Україні. В 2007 р. в листі до племінниці Токар Катерини Іван Федорович згадував, як разом з батьками в дитинстві ходив до Лутківської церкви молитися і причащатися[7]. В іншому листі (2003р.) – згадує «свою рідну Мануйлівку, місця, де часто бігав взимку босоніж, школу, де навчався нехотя, Малу Виску, де також навчався один рік в школі, що поруч з великим залізничним мостом»[6]. В кінці 20 – х років малий Іван разом з іншими однолітками пішов до місцевої Мануйлівської початкової трудової школи, де працювали талановиті педагоги – сестри Нонна та Ніна Пономарьові, Кавун С.І. У 1938 році 18 - річний Іван Ладига закінчив Маловисківську середню школу  №3. У той час, за спогадами Г. М. Перебийнос, далеко не всі сільські підлітки отримували середню освіту, адже за Постановою ЦК ВКП(б) 1930 р. обов’язковою була лише початкова освіта [1,с.338] , а в цьому році Мануйлівська школа тільки вперше випустила учнів 7-го класу. Це свідчить про неабиякий талант і працьовитість, наполегливість та цілеспрямованість, жагу до знань сільського юнака Івана Ладиги.
В 1939 році Івана Ладигу призвали на строкову службу до Червоної армії. Саме тоді, ймовірно, Іван зробив головний вибір свого життя – стати офіцером, військовим. Можливо, на такий крок його надихнув приклад іншого мануйлівчанина – Бертника, першого радянського офіцера з села, кожен приїзд на батьківщину якого викликав, за спогадами Г. Перебийноса, хвилю захоплення серед місцевих школярів. У 1941 році 21 річний Іван закінчив Харківське артилерійське училище. Та вже скоро теоретичні знання молодий офіцер був змушений застосовувати на практиці – почалась війна. (Додаток 3)

Розділ ІІ. Іван Федорович Ладига – учасник Великої Вітчизняної війни.
З першого дня війни  лейтенант Ладига як командир взводу 45-мм протитанкових гармат  у складі 173-го окремого винищувально-протитанкового дивізіону 27-го стрілецького корпусу  відбивав атаки танкової армії Гудеріана в районі Луцька. У свій перший бій з фашистами лейтенант І. Ф. Ладига вступив 24 червня 1941 в районі містечка Торчин. За два дні (24 і 25 червня) протитанковий взвод відбив 6 атак танків противника. При цьому, будучи навідником першої гармати, лейтенант І. Ф. Ладига підпалив три танки, а друга його гармата підбила два танки[9,с.94].
Протягом липня 1941 Ладига І.Ф. брав участь в оборонних боях 5-ї армії при відході стрілецьких військ Південно – Західного фронту у напрямку міст Рівне, Коростень, Київ. У боях під Києвом отримав осколкове поранення та був евакуйований в польовий госпіталь в Полтаву.
Після виписки був призначений командиром вогневого взводу 45-мм протитанкових гармат 1049-го стрілецького полку 300-ї стрілецької дивізії. У вересні-жовтні 1941 року брав участь у боях за місто Харків. У районі хутора Цепочки, що на захід від Харкова, був важко поранений та відправлений до госпіталю в Сталінграді[9,с.95].
У 1942 році, після лікування, Іван Федорович в Москві закінчив короткострокові курси розвідників. У квітні 1943 року на посаді старшого помічника начальника розвідувального відділу 18-го гвардійського стрілецького корпусу 13-ої армії Центрального фронту брав участь у Курській битві, в оборонних боях у районі станції Понири, в контрнаступі через міста Сєвськ , Конотоп, Прилуки. У жовтні-листопаді 1943 року бере участь у форсуванні річки Дніпро, звільненні міста Київ. У листопаді 1943 року капітан Ладига І.Ф., помічник начальника оперативного відділу штабу стрілецького корпусу, на чолі групи розвідників бере активну участь у забезпеченні виведення 8-ї стрілецької дивізії з оточення в районі населеного пункту Товстий ліс західніше Чорнобиля. Командуючи цією ж групою розвідників, спільно з поліськими партизанами генерала О.М. Сабурова, 18-м гвардійським стрілецьким корпусом, під командуванням І.М. Афоніна, бере участь у штурмі і звільненні міста Єльськ[9].
У лютому 1944 року в районі міста Шепетівка група розвідників під командуванням Ладиги І.Ф. в тилу противника захопила в полон шістьох німців, які дали цінні відомості. Саме тоді, 28 лютого 1944 року, його було нагороджено орденом Бойового Червоного прапора.  У 1984 році за мужність і героїзм, проявлені в тому бою, Івану Федоровичу було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Шепетівки» [4].
У 1944-1945 роках у складі 18-го гвардійського стрілецького корпусу Ладига І.Ф., призначений на посаду начальника оперативного відділення штабу стрілецької дивізії, брав участь у звільненні міст Ізяслав, Тернопіль, Станіслав, Старий Самбір, Ужгород, Бухарест, у важких боях при штурмі Будапешта, відбитті танкових атак в районі Секешфехервара, взятті Відня. У 24 – річному віці Іван Ладига отримав звання майора, а за мужність і героїзм – вісім орденів і медалей (Додаток 4). Війна для Ладиги закінчилася в Альпах після взяття міста Шейбс, на день пізніше 9 травня 1945[9,с.96].

Розділ ІІІ. Наукова та викладацька діяльність І.Ф. Ладиги.
За спогадами Гурської Є., по закінченні війни Іван Федорович продовжував службу на території звільненої від фашистів Німеччини. В цей час, близько 1948-49 років, його батьки разом з братом Михайлом та сестрою Нюсею виїхали з Мануйлівки на постійне проживання в Західну Україну. Там вони дожили до дуже похилого віку і померли.
У 1949 році І.Ф. Ладига із золотою медаллю закінчив військову академію імені Фрунзе в Москві. У 1949-1953 роках він стає викладачем військової академії імені Ф.Е. Дзержинського. Племінниця Івана Федоровича згадує, що він і тоді не забував про свою Мануйлівку, про рідню – надсилав з Москви бандеролі з книгами, згодом приїжджав в гості до двоюрідного брата, також ветерана війни, Петра Ладиги, привозив подарунки. Євгенія Андріївна пам’ятає Івана Федоровича на початку 50-х років: молодий підполковник, з бездоганною військовою виправкою, освічений, інтелігентний, гарної зовнішності, привітний і добрий – він був гордістю родини Ладиг.  В 50- х роках у Москві Іван Федорович одружився з Галиною Володимирівною, вчителькою іноземної мови, з якою прожив довге подружнє життя (дружина померла в Санкт - Петербурзі 1997 року), у них народилося дві доньки – Надія і Наталія, які зараз проживають в Росії (Додаток 5).
В 1953 році на базі академії була створена Військова артилерійська командна академія (Додаток 6). З 1954 р. Іван Федорович - викладач, старший викладач, заступник начальника кафедри, доцент, старший науковий співробітник цього закладу, який у 1960 році був реорганізований у Військову артилерійську академію ім. М. І. Калініна.  В 1955 році йому було присвоєно військове звання полковника[2,с.260]. Тут Іван Федорович проявив себе як талановитий вчений, в 1957 р. вийшла друком його монографія «Бойове застосування артилерії при обороні армійського корпусу в гірничо-лісистій місцевості», яка стала засобом підготовки молодих офіцерів – артилеристів(Додаток 7). В цьому ж 1957 році І.Ф. Ладига здобув наукову ступінь кандидата військових наук[2,с.260]. В 1968 р.  вийшов його підручник «Тактика артилерії».  Крім того, за свою наукову діяльність Іван Ладига створив 30 навчальних та навчально-методичних посібників (1952-2005 рр..) 22 лекції (1953-1999 рр.), 30 статей (1955-2008 рр.), 6 науково-дослідних робіт (1983-1995 рр.) [4].
Ладига І.Ф. став видатним педагогом, організатором військової науки та освіти, ученим у галузі застосування ракетних військ і артилерії (РВ і А) в бойових операціях, забезпечення ефективності вогневого ураження, управління військами. Розробив теоретичні та практичні рекомендації щодо вдосконалення бойового застосування РВ і А в гірничо-лісистій місцевості та в нічних умовах, створив наукову школу з бойового застосування РВ і А в бою[3,4].
З 1980 полковник Ладига - в запасі [5]. Але його життєва енергія і працьовитість не дозволяли відпочивати.  З 1980 і до кінця життя Іван Федорович - вчений секретар дисертаційних рад Михайлівській військової артилерійської академії, з 1976 і до 2010, І.Ф. Ладига був беззмінним керівником секретаріату дисертаційних рад академії. Педагогічний дар, сумлінне ставлення до справи, ініціатива і творчий підхід до вирішення найскладніших завдань у поєднанні з відкритістю і товариськістю здобули гарячу подяку і глибоку повагу до Івана Федоровича у товаришів по службі і колег (Додаток 8). За його безпосередньої та активної участі дисертаційні ради по захисту докторських і кандидатських дисертацій забезпечували стабільну підготовку науково - педагогічних кадрів для академії, інших організацій та установ Міністерства оборони РФ і зарубіжних країн [9,с.96].
В 1994 р. видатний вчений здобув наукове звання професора[5]. У цей час реформувався і військовий заклад, в якому працював Іван Федорович. В 1995 році Указом Президента Російської Федерації академії повернуто її історичне найменування - Михайлівська.  У 1998 році Михайлівська артилерійська академія перетворена в Військовий артилерійський університет з філіями в Казані, Коломні і Саратові. У 2004 році Військовий артилерійський університет перетворений в Михайлівську військову артилерійську академію[10].

Висновки.
Роки війни, поранення, щоденна самовіддана праця зі зміцнення обороноздатності Радянського Союзу та Росії, нажаль, не пройшли безслідно для здоров’я нашого видатного земляка. Іван Федорович Ладига помер 11 січня 2010 року в Москві у віці 89 років. Був урочисто, з військовими почестями, похоронений на Богословському кладовищі Санкт - Петербургу. Нагороджений 8 орденами (Бойового Червоного Прапора (28 лютого 1944), Вітчизняної війни 1-го ступеня, Вітчизняної війни 2-го ступеня, Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки (тричі), Пошани ) і більш ніж 30 медалями, деякі з них зберігаються в музеї Михайлівській військової артилерійської академії в Санкт-Петербурзі[4]. Пам’ять про видатного артилериста бережуть і вшановують слухачі та викладачі академії, якій Іван Федорович віддав більше 50 років свого життя.
Пам’ятають і шанують свого славетного батька і дідуся доньки Надія і Наталія та четверо онуків, усі з яких отримали вищу освіту і проживають в даний час в Росії[6].
Івана Федоровича пам’ятають на Маловисківщині його племінниці – Гурська Євгенія та Токар Катерина. Адже будучи дуже зайнятою людиною, їх дядько знаходив час для того, щоб відвідати брата Петра в рідній Мануйлівці, а племінниць – в Малій Висці. Приїзджав власним автомобілем, завжди з подарунками, пропонував допомогу в усіх справах, насолоджувався гостинністю родичів та українськими стравами. Обов’язково відвідував в Мануйлівці місця свого дитинства, могили рідні на місцевому кладовищі. Тому так щиро звучать його слова в листі до племінниці Токар Катерини від 17 жовтня 2003 року: «…всіх Мануйлівських і Маловисківських родичів пам’ятаю і глибоко поважаю за вашу доброту, гостинність, які ви виявили до мене під час моїх відвідин рідних місць. Де б людина не жила, вона згадує свою Батьківщину, своє село, свою хату, своїх сусідів, рідних і близьких» [6].
Обов’язок сучасних маловищан – зберегти пам’ять про нашого видатного земляка, чудову людину, яка віддала життя розвитку обороноздатності своєї Батьківщини, віддала життя артилерії.











Додатки
Додаток 2. Двоюрідний брат Івана Ладиги Петро Ладига ( 1919-2003) з дружиною , с. Мануйлівка , 60- ті роки 20 ст.

Додаток 3. Фото. І.Ф. Ладига після закінчення Харківського артилерійського училища в 1941 році.




Додаток 7.  Полковник І.Ф. Ладига – викладач Михайлівської військової артилерійської академії.(з книги Г.М. Перебийноса «Відомі люди Маловисківщини»)

Додаток 10. Могила І.Ф. Ладиги на Богословському кладовищі Санкт- Петербурга.



Список джерел та літератури:
Гісем О., Мартинюк О., ТруханО., Історія України в таблицях, Харків, 2007
Доценко В., Миронов В., Петербургский парадный портрет. Герои Великой Отечественной войны 1941—1945. Современники» , Аврора-Дизайн, 2009
Энциклопедия космонавтики, ЛАДЫГА ИВАН ФЕДОРОВИЧ  [Електронний ресурс]. URL:  http://www.rtc.ru/encyk/biogr-book/11L/1663.shtml
Ладыга,Иван Фёдорович. [Електронний ресурс]. URL:
Ладыга Иван Федорович  (1920 – 2010), некрополь Санкт- Петербурга и окресностей, [Електронний ресурс]. URL: http://nekropol-spb.ru/main/cemeteries/bogoslovskoe/
Лист І.Ф. Ладиги до племінниці Токар Катерини, 17 .10.2003 р.  ( з
домашнього архіву Токар К.)
Лист І.Ф. Ладиги до племінниці Токар Катерини, 17 .12.2007 р.  ( з домашнього архіву Токар К.)
Михайловская военная артиллерийская академія .   [Електронний ресурс]. URL:http://ru.wikipedia.org/wiki/Михайловская_военная_артиллерийская_академия
Никто не забыт, ничто не забыто, Часть 1. Мы знаем, что значит война...  Воспоминания жителей Финляндского округа о Великой Отечественной войне, СПБ, 2010
Офіційний сайт Михайлівської військової артилерійської академії  [Електронний ресурс]. URL: http://ens.mil.ru/education/higher/academy/more.htm?id=8710@morfOrgEduc

Перебийніс Г.М. Відомі люди Маловисківщини. – Кіровоград: Центрально-Укр. видавництво, 2006.

Немає коментарів:

Дописати коментар