Роботу виконали
учениці 11 класу Мануйлівського НВК
Проскурякова Карина, Клименко Наталія
Керівник
- вчитель історії
Постолюк Петро Іванович
ВСТУП.
Мануйлівка, що
на Кіровоградщині, – звичайне невеличке українське село. Та це місце дороге
нам, тому що тут наша мала Батьківщина. Мальовнича природа надвисся, багатство
і щедрість нашої землі надихають на нові звершення і працю наших односельчан.
Славиться наша земля талановитими і трудолюбивими людьми. Від порога селянської
хати до видатного діяча освіти зробив шлях уродженець Мануйлівки Григорій
Миколайович Перебийніс. З Мануйлівки родом відомий військовий льотчик, ветеран
Великої Вітчизняної Федір Іванович Касян. Тут також народився герой нашої
розвідки – видатний вчений, педагог, полковник артилерії, кандидат військових
наук, професор, член-кореспондент Академії військових наук, заслужений
працівник вищої школи Російської Федерації, ветеран Великої Вітчизняної війни
Іван Федорович Ладига.
Про нашого
відомого земляка знають і пам’ятають в Мануйлівці. Та це, зазвичай, загальні
відомості з відкритих джерел. Дуже цінну інформацію мають родичі, які
пам’ятають і спілкувалися з Іваном Федоровичем, але вона ніколи не
оприлюднювалась. Сам Іван Федорович, нажаль, помер в 2010 році у російському
Санкт – Петербурзі, де пройшла більша частина його захоплюючого і цікавого
життя.
Нам особисто, учням Мануйлівської школи
хотілося б більше дізнатися про дитячі
та юнацькі роки людини , яка народилася в далекому 1920 році і досягла
визначних успіхів у військовій кар’єрі та трудовій діяльності , прославивши
село та Маловисківщину далеко за її межами.
Отже, предметом нашого дослідження стало
вивчення сторінок біографії видатного
військового діяча Івана Федоровича Ладиги, особливо тих, які пов’язані з нашою малою батьківщиною –
Мануйлівкою.
Метою даної
розвідки є збір та систематизація досить розрізнених відомостей про героїчний
життєвих шлях нашого земляка.
Відомостей про
життєвий шлях Івана Федоровича досить мало. Це, в- основному, автобіографічні
дані в мережі Інтернет про нього як талановитого викладача з 1954 р. військової
артилерійської академії ім. М. Калініна, а з 1980 і до кінця життя -
Михайлівської військової артилерійської академії[4]. Автобіографічні відомості
про ветерана війни Ладигу містяться у меморіальному виданні 2010 року спогадів
ветеранів Фінського округу Петербургу[9]. Коротка стаття про Івана Федоровича
міститься в книзі Г.М. Перебийноса «Відомі люди Маловисківщини»[11]. Допомогу у
написанні розвідки нам надали племінниці Івана Федоровича Токар Катерина
Петрівна та Гурська Євгенія Андріївна, які проживають в м. Мала Виска. Тому
автори поставили завдання: спробувати зібрати та узагальнити наявні та нові
відомості про видатного земляка, відновити найважливіші сторінки біографії І.Ф.
Ладиги.
Автори впевнені,
що дана розвідка стане нашим внеском у справу вшанування пам’яті видатного
мануйлівчанина, військового і наукового діяча, педагога і ветерана, яким був
Іван Федорович Ладига. Дане дослідження може стати в нагоді педагогам та учням
при вивченні сторінок історії рідного краю, при поповненні експозиції шкільного
історико – краєзнавчого музею, при проведенні виховних заходів, підготовці
довідкової літератури про видатних людей Маловисківщини.
Розділ І. Дитинство і юність Івана Ладиги.
Народився Іван
Ладига 17 жовтня 1920 року в селі Мануйлівка.
Батьків Івана пам’ятає Гурська Є.А.: Федір Лукич та Поліна Ладиги жили в
селі, працювали в колгоспі, пережили окупацію. Це була трудолюбива, порядна,
привітна родина, в якій народилося троє дітей: сини Іван, Михайло та донька
Нюся. В 30- х – 40- х роках будинок Ладиг стояв трохи вище місця, де зараз розміщується
контора СТОВ «Славути» (Додаток 1).
Своїй донці Катерині (Токар) батько Петро Ладига, 1919 р.н. (двоюрідний брат І.Ф., авт.) розповідав, як в
кінці 20 –х років минулого століття разом з меншим Іваном пасли корів на
Мануйлівських околицях, як стомленого за день брата приносив додому на плечах
(Додаток 2). Дитинство Івана Ладиги
припало на важкі роки закінчення громадянської війни, голоду 1921-22 років та
становлення нової радянської влади на Маловисківщині. Згодом, в період непу,
тут налагоджувалось нове селянське життя в радянській Україні. В 2007 р. в листі
до племінниці Токар Катерини Іван Федорович згадував, як разом з батьками в
дитинстві ходив до Лутківської церкви молитися і причащатися[7]. В іншому листі (2003р.) – згадує
«свою рідну Мануйлівку, місця, де часто бігав взимку босоніж, школу, де
навчався нехотя, Малу Виску, де також навчався один рік в школі, що поруч з
великим залізничним мостом»[6]. В кінці 20 – х років малий Іван разом з іншими
однолітками пішов до місцевої Мануйлівської початкової трудової школи, де
працювали талановиті педагоги – сестри Нонна та Ніна Пономарьові, Кавун С.І. У
1938 році 18 - річний Іван Ладига закінчив Маловисківську середню школу №3. У той час, за спогадами Г.
М. Перебийнос, далеко не всі сільські підлітки отримували середню освіту, адже
за Постановою ЦК ВКП(б) 1930 р. обов’язковою була лише початкова освіта
[1,с.338] , а в цьому році Мануйлівська школа тільки вперше випустила учнів
7-го класу. Це свідчить про неабиякий талант і працьовитість, наполегливість та
цілеспрямованість, жагу до знань сільського юнака Івана Ладиги.
В 1939 році
Івана Ладигу призвали на строкову службу до Червоної армії. Саме тоді,
ймовірно, Іван зробив головний вибір свого життя – стати офіцером, військовим.
Можливо, на такий крок його надихнув приклад іншого мануйлівчанина – Бертника,
першого радянського офіцера з села, кожен приїзд на батьківщину якого викликав,
за спогадами Г. Перебийноса, хвилю захоплення серед місцевих школярів. У 1941
році 21 річний Іван закінчив Харківське артилерійське училище. Та вже скоро
теоретичні знання молодий офіцер був змушений застосовувати на практиці –
почалась війна. (Додаток 3)
Розділ ІІ. Іван
Федорович Ладига – учасник Великої Вітчизняної війни.
З першого дня війни лейтенант Ладига як командир взводу 45-мм
протитанкових гармат у складі 173-го
окремого винищувально-протитанкового дивізіону 27-го стрілецького корпусу відбивав атаки танкової армії Гудеріана в
районі Луцька. У свій перший бій з фашистами лейтенант І. Ф. Ладига
вступив 24 червня 1941 в районі містечка Торчин. За два дні (24 і 25 червня)
протитанковий взвод відбив 6 атак танків противника. При цьому, будучи навідником
першої гармати, лейтенант І. Ф. Ладига підпалив три танки, а друга його гармата
підбила два танки[9,с.94].
Протягом липня 1941 Ладига І.Ф.
брав участь в оборонних боях 5-ї армії при відході стрілецьких військ Південно
– Західного фронту у напрямку міст Рівне, Коростень, Київ. У боях під Києвом
отримав осколкове поранення та був евакуйований в польовий госпіталь в Полтаву.
Після виписки
був призначений командиром вогневого взводу 45-мм протитанкових гармат 1049-го
стрілецького полку 300-ї стрілецької дивізії. У вересні-жовтні 1941 року брав
участь у боях за місто Харків. У районі хутора Цепочки, що на захід від
Харкова, був важко поранений та відправлений до госпіталю в
Сталінграді[9,с.95].
У 1942 році, після лікування,
Іван Федорович в Москві закінчив короткострокові курси розвідників. У квітні
1943 року на посаді старшого помічника начальника розвідувального відділу 18-го
гвардійського стрілецького корпусу 13-ої армії Центрального фронту брав участь
у Курській битві, в оборонних боях у районі станції Понири, в контрнаступі
через міста Сєвськ , Конотоп,
Прилуки. У жовтні-листопаді 1943 року бере участь у форсуванні річки Дніпро,
звільненні міста Київ. У листопаді 1943 року капітан Ладига І.Ф., помічник
начальника оперативного відділу штабу стрілецького корпусу, на чолі групи
розвідників бере активну участь у забезпеченні виведення 8-ї стрілецької
дивізії з оточення в районі населеного пункту Товстий ліс західніше Чорнобиля.
Командуючи цією ж групою розвідників, спільно з поліськими партизанами генерала
О.М. Сабурова, 18-м гвардійським стрілецьким корпусом, під командуванням І.М.
Афоніна, бере участь у штурмі і звільненні міста Єльськ[9].
У лютому 1944 року в районі міста Шепетівка група
розвідників під командуванням Ладиги І.Ф. в тилу противника захопила в полон
шістьох німців, які дали цінні відомості. Саме тоді, 28 лютого 1944
року, його було нагороджено орденом Бойового Червоного прапора. У 1984 році за мужність і героїзм, проявлені
в тому бою, Івану Федоровичу було присвоєно звання «Почесний громадянин міста
Шепетівки» [4].
У 1944-1945 роках у складі 18-го гвардійського
стрілецького корпусу Ладига І.Ф., призначений на посаду начальника оперативного
відділення штабу стрілецької дивізії, брав участь у звільненні міст Ізяслав,
Тернопіль, Станіслав, Старий Самбір, Ужгород, Бухарест, у важких боях при
штурмі Будапешта, відбитті танкових атак в районі Секешфехервара, взятті Відня.
У 24 – річному віці Іван Ладига отримав звання майора, а за мужність і
героїзм – вісім орденів і медалей (Додаток
4). Війна для Ладиги закінчилася в Альпах після взяття міста Шейбс, на день
пізніше 9 травня 1945[9,с.96].
Розділ ІІІ. Наукова та викладацька діяльність І.Ф. Ладиги.
За спогадами
Гурської Є., по закінченні війни Іван Федорович продовжував службу на території
звільненої від фашистів Німеччини. В цей час, близько 1948-49 років, його
батьки разом з братом Михайлом та сестрою Нюсею виїхали з Мануйлівки на
постійне проживання в Західну Україну. Там вони дожили до дуже похилого віку і
померли.
У 1949 році І.Ф. Ладига із
золотою медаллю закінчив військову академію імені Фрунзе в Москві. У 1949-1953
роках він стає викладачем військової академії імені Ф.Е. Дзержинського.
Племінниця Івана Федоровича згадує, що він і тоді не забував про свою
Мануйлівку, про рідню – надсилав з Москви бандеролі з книгами, згодом приїжджав
в гості до двоюрідного брата, також ветерана війни, Петра Ладиги, привозив
подарунки. Євгенія Андріївна пам’ятає Івана Федоровича на початку 50-х років:
молодий підполковник, з бездоганною військовою виправкою, освічений,
інтелігентний, гарної зовнішності, привітний і добрий – він був гордістю родини
Ладиг. В 50- х роках у Москві Іван
Федорович одружився з Галиною Володимирівною, вчителькою іноземної мови, з якою
прожив довге подружнє життя (дружина померла в Санкт - Петербурзі 1997 року), у них народилося дві доньки – Надія і
Наталія, які зараз проживають в Росії (Додаток
5).
В 1953 році на
базі академії була створена Військова артилерійська командна академія (Додаток 6). З 1954 р. Іван Федорович -
викладач, старший викладач, заступник начальника кафедри, доцент, старший
науковий співробітник цього закладу, який у 1960 році був реорганізований у
Військову артилерійську академію ім. М. І. Калініна. В 1955 році йому було присвоєно військове
звання полковника[2,с.260]. Тут Іван Федорович проявив себе як талановитий
вчений, в 1957 р. вийшла друком його монографія «Бойове застосування артилерії
при обороні армійського корпусу в гірничо-лісистій місцевості», яка стала
засобом підготовки молодих офіцерів – артилеристів(Додаток 7). В цьому ж 1957
році І.Ф. Ладига здобув наукову ступінь кандидата військових наук[2,с.260]. В
1968 р. вийшов його підручник «Тактика
артилерії». Крім того, за свою наукову
діяльність Іван Ладига створив 30 навчальних та навчально-методичних посібників
(1952-2005 рр..) 22 лекції (1953-1999 рр.), 30 статей (1955-2008 рр.), 6
науково-дослідних робіт (1983-1995 рр.) [4].
Ладига І.Ф. став видатним
педагогом, організатором військової науки та освіти, ученим у галузі
застосування ракетних військ і артилерії (РВ і А) в бойових операціях,
забезпечення ефективності вогневого ураження, управління військами. Розробив
теоретичні та практичні рекомендації щодо вдосконалення бойового застосування
РВ і А в гірничо-лісистій місцевості та в нічних умовах, створив наукову школу
з бойового застосування РВ і А в бою[3,4].
З 1980
полковник Ладига - в запасі [5]. Але його життєва енергія і працьовитість не
дозволяли відпочивати. З 1980 і до кінця
життя Іван Федорович - вчений секретар дисертаційних рад Михайлівській
військової артилерійської академії, з 1976 і до 2010, І.Ф. Ладига був
беззмінним керівником секретаріату дисертаційних рад академії. Педагогічний
дар, сумлінне ставлення до справи, ініціатива і творчий підхід до вирішення
найскладніших завдань у поєднанні з відкритістю і товариськістю здобули гарячу
подяку і глибоку повагу до Івана Федоровича у товаришів по службі і колег
(Додаток 8). За його безпосередньої та активної участі дисертаційні ради по
захисту докторських і кандидатських дисертацій забезпечували стабільну
підготовку науково - педагогічних кадрів для академії, інших організацій та установ Міністерства оборони РФ і зарубіжних
країн [9,с.96].
В 1994 р. видатний вчений здобув
наукове звання професора[5]. У цей час реформувався і військовий заклад, в
якому працював Іван Федорович. В 1995 році Указом Президента Російської
Федерації академії повернуто її історичне найменування - Михайлівська. У 1998 році Михайлівська артилерійська
академія перетворена в Військовий артилерійський університет з філіями в
Казані, Коломні і Саратові. У 2004 році Військовий артилерійський університет
перетворений в Михайлівську військову артилерійську академію[10].
Висновки.
Роки війни,
поранення, щоденна самовіддана праця зі зміцнення обороноздатності Радянського
Союзу та Росії, нажаль, не пройшли безслідно для здоров’я нашого видатного
земляка. Іван Федорович Ладига помер 11 січня 2010 року в Москві у віці 89
років. Був урочисто, з військовими почестями, похоронений на Богословському
кладовищі Санкт - Петербургу. Нагороджений 8 орденами (Бойового Червоного
Прапора (28 лютого 1944), Вітчизняної війни 1-го ступеня, Вітчизняної війни
2-го ступеня, Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки (тричі), Пошани ) і
більш ніж 30 медалями, деякі з них зберігаються в музеї Михайлівській
військової артилерійської академії в Санкт-Петербурзі[4]. Пам’ять про видатного
артилериста бережуть і вшановують слухачі та викладачі академії, якій Іван
Федорович віддав більше 50 років свого життя.
Пам’ятають і
шанують свого славетного батька і дідуся доньки Надія і Наталія та четверо
онуків, усі з яких отримали вищу освіту і проживають в даний час в Росії[6].
Івана
Федоровича пам’ятають на Маловисківщині його племінниці – Гурська Євгенія та
Токар Катерина. Адже будучи дуже зайнятою людиною, їх дядько знаходив час для
того, щоб відвідати брата Петра в рідній Мануйлівці, а племінниць – в Малій
Висці. Приїзджав власним автомобілем, завжди з подарунками, пропонував допомогу
в усіх справах, насолоджувався гостинністю родичів та українськими стравами.
Обов’язково відвідував в Мануйлівці місця свого дитинства, могили рідні на
місцевому кладовищі. Тому так щиро звучать його слова в листі до племінниці
Токар Катерини від 17 жовтня 2003 року: «…всіх Мануйлівських і Маловисківських
родичів пам’ятаю і глибоко поважаю за вашу доброту, гостинність, які ви виявили
до мене під час моїх відвідин рідних місць. Де б людина не жила, вона згадує
свою Батьківщину, своє село, свою хату, своїх сусідів, рідних і близьких» [6].
Обов’язок
сучасних маловищан – зберегти пам’ять про нашого видатного земляка, чудову
людину, яка віддала життя розвитку обороноздатності своєї Батьківщини, віддала
життя артилерії.
Додатки
Додаток 2. Двоюрідний брат Івана Ладиги Петро Ладига ( 1919-2003) з дружиною , с. Мануйлівка ,
60- ті роки 20 ст.
Додаток 3. Фото. І.Ф. Ладига після закінчення Харківського
артилерійського училища в 1941 році.
Додаток 7. Полковник
І.Ф. Ладига – викладач Михайлівської військової артилерійської академії.(з
книги Г.М. Перебийноса «Відомі люди Маловисківщини»)
Додаток 10. Могила І.Ф. Ладиги на Богословському кладовищі
Санкт- Петербурга.
Список джерел та літератури:
Гісем О., Мартинюк О., ТруханО., Історія України в таблицях,
Харків, 2007
Доценко В., Миронов В., Петербургский парадный портрет.
Герои Великой Отечественной войны 1941—1945. Современники» , Аврора-Дизайн,
2009
Энциклопедия космонавтики, ЛАДЫГА ИВАН ФЕДОРОВИЧ [Електронний ресурс]. URL: http://www.rtc.ru/encyk/biogr-book/11L/1663.shtml
Ладыга,Иван Фёдорович. [Електронний ресурс]. URL:
Ладыга Иван Федорович
(1920 – 2010), некрополь Санкт- Петербурга и окресностей, [Електронний
ресурс]. URL: http://nekropol-spb.ru/main/cemeteries/bogoslovskoe/
Лист І.Ф. Ладиги до племінниці Токар Катерини, 17 .10.2003
р. ( з
домашнього архіву Токар К.)
Лист І.Ф. Ладиги до племінниці Токар Катерини, 17 .12.2007
р. ( з домашнього архіву Токар К.)
Михайловская военная артиллерийская академія . [Електронний ресурс].
URL:http://ru.wikipedia.org/wiki/Михайловская_военная_артиллерийская_академия
Никто не забыт, ничто не забыто, Часть 1. Мы знаем, что
значит война... Воспоминания жителей
Финляндского округа о Великой Отечественной войне, СПБ, 2010
Офіційний сайт Михайлівської військової артилерійської
академії [Електронний ресурс]. URL: http://ens.mil.ru/education/higher/academy/more.htm?id=8710@morfOrgEduc
Перебийніс Г.М. Відомі люди Маловисківщини. – Кіровоград:
Центрально-Укр. видавництво, 2006.
Немає коментарів:
Дописати коментар