Таємниці генія

Ухань Ірина                                  

учениця Злинської ЗШІ-ІІІ ст.  № 2

... Застосування реактивного руху, згадується ще в перших літописах часів Запорізької Січи Ще в 1516 р. світ можливо вперше, почув про так звані «вогненні трубки літавки, що отримали з часом назву «ракети». Винахід зберігався в таємниці і після ліквідації козацької Держави канув в історичному небутті разом з запорожцями.

21 червня 1897 року в невеличкому флігелі будинку № 4 по вулиці Стретенській в м. Полтава народився хлопчик – людина, якій було написано на роду залишити глибокий слід в історії науки і техніки XX ст. Щасливі батьки – Гнат Бенедиктович та Людмила Львівна (в дівоцтві – Шліпенко) Шаргеї – назвали хлопчика Олександром. Але світовій науці не відоме ім’я такого вченого – Олександр Гнатович Шаргей. На її скрижалях записане інше безсмертне ім’я – Юрій Васильович Кондратюк. (Біологічний Кондратюк народився 07.09.1980 в м. Луцьк в сім'ї вчителя, а в 1918 р. закінчив колегію Павла Галагана в Києві).
Мама майбутнього теоретика космонавтики викладала в місцевій гімназії іноземні мови. Уроджена Шліпенбах, вона вела свій родовід від людини, яка перебувала на службі в шведського короля Карла XII. Її предок здався в полон і осів на українській землі після військової епопеї на Полтавщині. Пригадуєте як у О.С.Пушкіна в «Полтаві»:

Пальбой отбитые дружины

Мешаясь падают во прах.

Уходит Розен сквозь теснины,

Сдается пылкий Шлипенбах.

Матуся померла, коли синочку виповнилося тринадцять. Її передчасна смерть мала відношення до «справи» народоволки Марії Вєтрової, яка була ув'язнена в Петропавлівській фортеці та спалила себе в знак протесту проти тюремного режиму. В відповідь в Киві відбулися так звані «Вітовські» акції протесту, учасники яких були розігнані та жорстоко побиті. Нелюдські тортури, яким була піддана і вагітна Людмила Львівна стали чинником втрати здорового глузду та важкого психічного захворювання. Останні роки життя вона провела в психіатричних закладах, де і померла на початку 10-років XX ст. Батько майбутнього теоретика Гнат Бенедиктович Шаргей на час народження сина був студентом Київського університету, потім навчався в Вищій школі технічних наук в Дармштадте, університеті міста Петербурга, де і перебував на службі в статусі чиновника-статиста. Помер в м. Полтава 10 червня 1910 року від сердечної астми. За рік до смерті батька народилася сестра Олександра Ніна – від шлюбу Г.Шаргея та Олени Петрівни Кареєвої (батько помер, коли дівчинці було шість неділь). Стосунки між братом та сестричкою ще варто вивчити.

Хлопчика ростили та виховували бабуся по лінії батька Катерина Кирилівна та її чоловік від другого шлюбу земський лікар Яким Микитович Даценко. Це була сім’я інтелігентів, що товаришувала з письменниками – демократами Панасом Мирним та Володимиром Кириленко. В будинку Даценко була величезна бібліотека. Джерело інформації доповнялося і інтелектом, і спілкуванням, і бібліотеками друзів бабусі та дідуся, які зробили все від них залежне, щоб внук отримав прекрасну освіту. Він ріс не по рокам розвинутим хлопчиком, блискуче навчався в 2-ій Полтавській гімназії, яку закінчив з срібною медаллю 28 травня 1916 року.

Природній розум и могутню фантазію юнака до активних роздумів підштовхнуло читання науково-фантастичного роману німецького письменника Келлермана «Тунель», який було видано в 1913 році. Його сюжет – будівництво під Атлантичним океаном тунелю, який з’єднує залізницею довжиною в п’ять тисяч кілометрів американське та європейські береги. Захоплений ідеєю необмежених можливостей людини, гімназист Шаргей починає відразу розробляти два грандіозні проекти: будівництво копальні до ядра Землі з метою утилізації її тепла та проект завоювання Сонячної Системи. Це були не наївні юнацькі фантазії, а серйозні наукові праці, основні положення яких витримали випробування часом. Полтавський гімназист впевнено рухався до мети, що і невідомий йому вчитель фізики К.Е.Ціолковський з міста Калуга. Щоб стати на цей шлях, необхідно було мати особливий талант, злет думки, незалежність розуму, вміння передбачати. І звичайно, ж сміливість. Більшість ровесників того часу вважали несповна розуму тих, хто вірив в можливість освоєння міжпланетного простору. Читаючи роман «З гармати на Місяць», любителі фантастики до цього часу захоплюються тільки пригодами героїв і зовсім не задумуються над технічною стороною проблеми. Втім, Жюль Верн помилявся. Гармата не в змозі надати літальному апарату швидкості, достатньої для подолання сили Земного тяжіння. А головне – людина, яка сіла в даний апарат, в момент пострілу перетвориться на місиво. Можлива побудова електричного варіанту гармати, довжиною в декілька сотень метрів, яка надасть апарату необхідну швидкість, але така споруда коштує надзвичайно дорого і не гарантує пасажирам повернення на Землю. Значить, робить висновок Олександр Шар гей: від гармати необхідно відмовлятися. Цікаво, що Костянтин Едуардович Ціолковський також прийшов до ракети від жюльвернівської гармати. «Я кожного разу дивуюся подібності наших думок» – напише він в Калугу. Біля поверхні Землі перша космічна швидкість, тобто найменша колова швидкість, яку варто надати тілу, щоб воно стало штучним супутником планети, складає близько 8 км/ сек.. Штучні супутники, як правило, літають не нижче 150-200 км. На цих висотах атмосфера вже не чинить помітного супротиву рухові. Максимальна висота польоту може бути значно більшою і інколи досягає десятків і навіть сотень тисяч кілометрів. До підняття в космос невеликої металевої кулі і виведення її на орбіту 4 жовтня 1957 року так, що вона могла обертатися навколо Землі, не падаючи на неї, залишалося трохи більше 40 років.