Роботу підготували: Лукашова
Яна Анатоліївна
Робота НТУ «Патріот»
Керівник: вчитель Смолінського НВО О.П.Перехрестна
І. ВСТУП.
«Правда,
добро та краса – це людські ідеали, що, як ті ясні зорі, звеселяють людям серця
та полегшують їхнє життя. Великі провидці, генії – вчені, філософи,
письменники, майстри мистецтв – освітлюють шляхи до ідеалів. А за це люди
шанують їх, славлять та бережуть про них вдячну пам’ять навіки-вічні.
Український народ теж має свого національного героя, свого великого поета, що
сказав своє віще слово всьому світові. Це – наш великий незабутній Тарас
Григорович Шевченко… Він дав нам приклад стійкості і непохитності», - саме так
писав свого часу про великого українського поета наш славний земляк, драматург
і актор Панас Саксаганський.
Тарас Шевченко виходить за межі однієї країни. Він
поет всього людства. Його заклик до братерства й любові, до правди й
справедливості, а над усе – до волі, має всесвітнє значення…
Серце Т.Шевченка було наповнене великою любов`ю до народу і не здатне
було на зраду. Він перелив у вогненні слова своєї творчості всі почування
закріпаченого народу.
Тараса Шевченка розуміємо наскільки, наскільки
розуміємо себе – свій час і Україну в ньому. Він сам приходить у наш день. Але
і ми повинні йти у його час. Лише так між нами й ним буде глибше порозуміння.
Кіровоградщина не належить до тих кількох регіонів в
Україні, куди Тарас Шевченко планував свої приїзди із далекої північної столиці
Росії. Але події в його численних творах розгортаються на межі нинішньої
Кіровоградщини. Тому цілком природним є інтерес до найдрібніших деталей, що
пов’язують ім’я Тараса Григоровича Шевченка з нашим краєм.
На Кіровоградщині, у місті Знам’янці, тривалий час
жили і живуть донині нащадки великого Кобзаря. Вони ведуть свій родовід від
старшої сестри поета – Катерини Шевченко (за чоловіком – Красицької). Нині вже
покійні, онука Т. Шевченка Катерина Максимівна Красицька та її дочка Антоніна
Вереміївна Красицька, Шевченкова правнучка, організували у Знамянці музей
«Кобзарева світлиця», де старанно зберігали зібрані ними матеріали, присвячені
їхньому славетному родичу. Тривалий час керував музеєм ще один нащадок Кобзаря
– В’ячеслав Євгенович Шкода.
Готуючись гідно відзначити 200-річчя з дня
народження нашого великого поета Тараса Григоровича Шевченка, краєзнавче
товариство «Патріот» поставило собі за мету узагальнити і детально вивчити
матеріали, пов’язані із проживанням Шевченкових нащадків у нашому краї,
простежити їх долю. Частину цього завдання вже виконано. Над деякими проблемами
продовжуємо працювати. У своїх дослідженнях ми використовували перш за все
мережу «Інтернет». Книгу М.Лисенка «Коріння Шевченкового роду», також газетні
публікації кіровоградських краєзнавців В.Шкоди, В. Білошапки.
Відвідавши
Національний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка», члени наукового
товариства прониклись духом прагнення
волі, свободи, любові до рідної землі, до свого народу.
РІД ТАРАСА ШЕВЧЕНКА НА КІРОВОГРАДЩИНІ
1823 рік…Село
Моринці. Старша сестра Тараса Шевченка,
Катерина, готуєься пов’язати
дівочу голову хусткою,
а долю – щасливим та
плідним сімейним життям.
Малому Тарасові лише
9 років… Приїхали рішуче
налаш-
товані свати.
Пов’язали заквітчаними яскравими
рушниками…Щирі поцілунки на
дорогу…Забрали Катерину у
сусіднє з Керелівкою
село Зелена
Діброва…
Жили у злагоді та
мирі Катерина і Антон
Красицькі. У шлюбі, пронизано-
му коханням,
народилось та виросло
дванадцятеро дітей, четверо
з яких дали
великі родові
гілки. Нині відомо
імена 231 нащадка
Красицьких, але це
далеко не повний
склад сімейного дерева,
бо, наприклад, долі
дітей та внуків
Федори, Катерининої
доньки, і досі
до кінця не досліджені.
Антон та
Катерина Красицькі померли
дуже рано. Їхньому
синові Степанові на
той час було
лише шість років.
Та хлопчина зумів піднятися на
ноги самотужки. Степан
теж мав сім’ю,
гілочки якої вкорінились
на Кіровоградщині. А
було це так…
Наприкінці
90-х років XIX століття
із Зеленої Діброви
до Знам’янки приїздить
син Степана Красицького
Єгор, який планує
працювати на залізниці
З
часом на вулиці
Базарній (за радянських
часів – Першотравневій, нині –
Глібка) він спорудив
будинок, у якому
пізніше побувало чимало
діячів української культури.
Нині про ту
садибу нагадує лише
маленький пеньок від
прекрасної плідної груші,
що росла колись
біля хати. Разом
зі Степаном до
Знам’янки приїхав
і його брат
Яким, донька якого
Параска теж побудувалася
на тій же
вулиці. Нині Параска
покоїться на знам’янському
кладовищі, а її
нащадки – Козаченки і Вищепани – живуть у
залізничному містечку.
Пройшов час,
і у Знам’янку
після війни приїхала
Катерина Красицька, внучка
Тарасової сестри Катерини,
дочка Максима Антоновича Красицького.
У
1961 році до
100-річчя з дня смерті
Т. Шевченка по вулиці Жовтневій був
зведений будинок спеціально
для Катерини Красицької
та її доньки
Антоніни. У цьому
ж будиночку було
обладнано і музейну
кімнату Тараса Шевченка,
а її керівником
стала Антоніна Вереміївна
Красицька, правнучка Кобзаря.
Мати і донька
старанно збирали матеріали,
присвячені своєму великому
родичу. У 90-х
роках XX ст. музей
перемістився на 1-й
поверх будинку по
вулиці Глібка, де
колись була садиба
Єгора Степановича Красицького. Нині музей
зветься «Кобзарева світлиця».
Та
повернімось до Єгора Степановича Красицького,
двоюрідного брата Катерини
Максимівни Красицької. Він
мав шестеро дітей,
двоє із яких
жили
у
Знам’янці – Володимир і Олімпіада.
Саме Олімпіада Єгорівна
Красицька (по чоловікові – Шкода) була
бабусею В’ячеслава Євгеновича
Шкоди, колишнього хранителя фондів Знам’янського краєзнавчого
музею. А його батько,
Євген Петрович, син
Олімпіади Єгорівни,
захоплювався театром, керував
самодіяльним акторським колективом,
до репертуару якого
входили і Шевченкові
драматичні твори. Любов
до прекрасного, до мистецтва,
до культури та
історії свого народу
передалися й синові
В’ячеславу, який може невтомно
годинами розповідати історію свого
великого Шевченківського роду.
У
травні 2009 року
В’ячеслав Євгенович Шкода
відсвяткував свій 80-річний
ювілей. Він – автор десятків
публікацій, путівників,
нарису про місто
Знам’янка, ініціатор понад
десяти документальних фільмів
краєзнавчого спрямування ,
член Товариства української
мови ім. Т.Шевченка,
а потім і «Просвіти»
з часу їх
новітнього відродженння. Він
також член Асоціації
дослідників Голодомору в
Україні, історичного клубу
«Холодний яр», лауреат
обласної краєзнавчої
премії імені Володимира
Ястребова.
А його
внучка Анастасія – юна художниця.
У Кіровоградському обласному
художньому музеї вже
відбулися дві виставки
її робіт.
У
«Кобзаревій світлиці» є
багато унікальних матеріалів.
Надзвичайно цікаве дерево
роду Красицьких, серед
нащадків якого чимало
цікавих особистостей. Найвідоміший, мабуть, художник Фотій
Красицький, рідний брат
Єгора Степановича, представник
школи Мурашка, який
свого часу закінчив,
як і його
славетний дід, Петербурзьку
академію мистецтв.
Як
стало відомо з
публікації краєзнавця В.Білошапки
у «Народному слові» за
28.01.2003 рік, у
цьому ж році
Знам’янку відвідав американський
науковець, історик, професор Пенсільванського університету
Михайло Берноскі. Привело
його у наше містечко
залізничників захоплення творчістю Шевченка.
Він зустрічався і з поетовим
нащадком В.Шкодою. Михайло
Берноскі мав задум
написати англомовну п’єсу
про Кобзаря. Він
вважає, що Україна «маючи таку
постать, як Тарас
Шевченко, гідна уваги і
поваги у світі».
Життя
триває: розростаються гілочки
Тарасового роду, а
нащадки свято бережуть
пам’ять про свого
славного предка – Тараса Григоровича
Шевченка.
Використана література:
Кислий Ф. Огненне слово Кобзаря.- К.: Рад.школа., 1984.
КузикБ.М., Білошапка В.В. Кіровоградщина: історія та
сучасність центру України: -Д.: АРТ-ПРЕС, 2005.
Куценко Л.В. Благословенні ви, сліди.- Літературознавство- Кіровоград, : Центральне
українське видавництво, 1995.
Лисенко М. Коріння Шевченкового роду. – К. : Алепа, 2012.
Немає коментарів:
Дописати коментар